Я вчора виклала маленький допис про перевезення меблів у село, але тут же видалила. Тому що проілюструвала його ціновою пропозицією від вантажників, і люди почали обговорювати не саму ціну, а те, що повідомлення написане з помилками.

А я хотіла поговорити про ціни і про те, як мені вдалося знайти послугу у п'ять разів дешевше :)

Я постійно отримую неграмотні повідомлення. Від майстрів, які втім добре роблять свою роботу. Від перевізників, які тим не менше приїжджають у точку А і щось везуть у точку Б. Від продавців на олх, які чесно висилають домовлений товар - у мене вже більше десяти покупок, і всі вдалі.
А також від військових, з якими ми спілкуємося щодо їхніх запитів.

І мені дивно, що дехто досі не помітив: грамотність у наш час - це привілей. І кількість людей з таким привілеєм постійно зменшується.

Цілком може бути, що за десять років грамотно писатимуть тільки ті люди, у яких батьки окремо оплатили цю науку. І возили дітей до вчителя тричі на тиждень.

І так, я оптиміст, бо вважаю, що за десять років ми все одно будемо щось писати.
Ну, принаймні деякі з нас :)

Але коли ми говоримо про якість освіти, то для мене це особиста багаторічна боротьба. Моя старша донька пішла до першого класу ще при Ющенку. І от всі ці роки послідовно з кожною дитиною ми проходимо один і той самий шлях - від інтересу, довіри, очікування - до згасання, замикання у собі, втрати інтересу.

І далі відчайдушний пошук справжніх вчителів, боротьба з булінгом, постійний контроль і відслідковування того, що відбувається в школі, зміна навчальних закладів, сотні годин розмов з дитиною, щоб все таки зберегти віру у себе і якось захистити.

Я вже не кажу про те, що твої україномовні діти - завжди білі ворони у класі, завжди не вписуються і першими відігрібають. Їм доводиться нарощувати додаткову броню, постійно відбивати нападки.

Зараз проходимо ту саму дорогу з меншим сином, тобто вже втретє. Але вперше в умовах великої війни. У четвертому класі вони в укритті просиділи більше, ніж за партою. Зараз п'ятий, змінилася школа, змінилися викладачі і предмети, вересень п'ятого класу - це найгірший місяць у моєму рейтингу кошмарів.

У вересні цього року вони майже не вилазили на поверхню, дитина не бачила сонця.

З кожним роком я все менше очікую від системи і все більше покладаюся на власні ресурси. І буду абсолютно щаслива, якщо вдасться навчити сина грамотно писати.
Але не впевнена, що у мене вийде.