Якщо підете на постановку Малого театру по "Доктору Серафікусу" Домонтовича, закладайте 3+ годин (з невеличким антрактом). Я не дуже була до цього готова 😄 Але вистава сподобалася.Жива музика на сцені (причому, музиканти кілька разів "розбивають четверту стіну" та їдять пиріжки і співчувають герою). Прикольна гра зі світлом. Актори емітують звуки, трохи залучають публіку, Ірця рахує від 1 до 100 (і це не нудно слухати!). А в якийсь момент актор, що грає Корвина, каже "Я актор, що грає Корвина, але зараз я вас перенесу в інший час..." і вводить в контекст, що між частинами сюжету пройшло 10 років ) Ще був гумор (якого в книжці наче нема), але якщо я правильно зрозуміла задумку, йдеться про те, що глядачі, піддаючись цим жартам і кумедній грі, невільно стають трохи булерами асоціального героя. Ти розумієш, що йому гірко від оцієї незграбності та невміння комунікувати, але водночас чуєш сміх (та й сама смієшся, що вже там). І ще сильніше розумієш, як його (не)сприймає суспільство. Бо роль суспільства тут граєш сама. І це створює дивні відчуття - я б сказала, навіть трохи гидкі, але так (напевно) і задумано. Для мене в цьому був особливий прикол цієї вистави.Сподобалося, як актору вдалося зіграти асоціальність Комахи та як показали Вер (та сама акторка періодично ставала п'ятирічною Ірцею). І ще сподобалося, що педофільські нотки, які можна при бажанні відчитати у творі, в спектаклі зовсім відсутні )) Бо я трохи боялася цієї неоднозначності, коли йшла на виставу ) Тут дуже тонка грань, яку легко необережно перейти. Не перейшли ) А ще переконалася, що такі вистави краще дивитися саме після читання книжки. "Доктора Серафікуса" ми навіть розбирали на клубі, тому це був той рідкісний момент, коли я добре пам'ятаю сюжет. І порівнювати, як на сцені втілили цей сюжет, а не просто дивитися виставу по якомусь нечитаному твору, далеко не все розуміючи - це зовсім різні враження.На червень ще є квитки, якщо що ;)Спонсор мого перегляду вистави - чоловік, який цей час героїчно сидів вдома з дитиною, яку ми не придумали, куди діти. А міг би дивитися постановку свого улюбленого Домонтовича, навіть квиток мав! Уявіть цей рівень самопожертви! (типу у нього був вибір 🫢).