Далеко небезпечніша метода «лукавих»–«приспати» націю, застрикнути їй чужу «релігію», чужу містику, змусити забути свою, а тоді безкарно підпалити хату сплячого сусіди, і в вогні війни–безборонного духово скувати й підпорядкувати своїй владі. Тоді одверто проголоситься гасло національної вищості того чи іншого «вибраного народу» над нами, як «рабами». Вже пропагують Рильський і Шерех, що ми нація «малих людей», плебеїв, а володарів і героїв мати сміють тільки «вибрані нації»… Не треба вірити «старшобратним» спокусам, коли, в ім’я своїх, «всесвітянських» ідей, оголошують нашу Правду як «вузький націоналізм», «реакцію». Не треба теж думати, що падаючи до ніг перед чужим Кораном і чужими Магометами, як роблять «реальні політики», що тим можна щось осягнути. Нічого не осягнуть ні наші жерці-плебеї, які, як Тичина, Рильський, кадять перед суздальськими болванами. Ні ті, що славлять чужу «сучасну Україну» і культ «малої людини», людини плебея у нас, зневажаючи культ героя. Ні ті, що, як Скрипник, Ю. Коцюбинський чи Костельник, товпилися в передпокоях чужих тиранів в надії на отримання «пів дулі» з їх ласки. Ні ті, що як гарматне м’ясо, «не за Україну, а за її ката» проливають свою добру кров… Нічого вони не осягнуть, ні для України, ані навіть для себе. «Чи ж кат, помилує когось?!» Гонитимуть і їх, поки хоч десять відсотків українського духа в них залишиться. Не довірятиме і їм Москва, як галілеям Юдея.—Дмитро Донцов.