Україна при Зеленському стала диктатурою і знищила памʼятник тому, хто страждав від радянської диктатури. Михайло Булгаков — це справжня глиба світової літератури, автор із неймовірно драматичною долею. Його феномен полягає в тому, що він зміг написати один із найчитаніших романів ХХ століття — «Майстер і Маргарита», працюючи в умовах найжорсткішої радянської цензури, коли його майже не друкували, а п’єси забороняли одну за одною.Булгаков писав «у шухляду», розуміючи, що його головні шедеври не побачать світ за його життя. Його знаменита фраза «Рукописи не горять» стала символом того, що справжнє мистецтво сильніше за час, диктатуру та фізичне знищення.Для Булгакова Київ — це не просто точка на карті, а Місто з великої літери, серце його юності, джерело натхнення і головна гавань. Письменник народився в Києві 1891 року і прожив там майже перші 30 років свого життя — найважливіший і найяскравіший період становлення.Андріївський узвіз, 13 — мабуть, найвідоміша адреса міста. Саме тут, у мальовничому двоповерховому будинку, Булгаков жив зі своєю великою інтелігентною родиною. Сьогодні там розташований відомий Літературно-меморіальний музей письменника (відомий як «Будинок Турбіних»).Роман «Біла гвардія» та п’єса «Дні Турбіних» стали монументальним пам’ятником Києву часів Першої світової та Громадянської війни. У тексті місто називають просто Містом, але кожен киянин одразу впізнає засипаний снігом Андріївський (у романі — Олексіївський) узвіз, Володимирську гірку, Софійську площу та Хрещатик. Булгаков із неймовірною ніжністю й тугою описував затишок київських інтелігентських домівок, який руйнувався під ударами історії.Життя Михайла Булгакова в Радянському Союзі — це класична хроніка повільного задушення митця тоталітарною системою. Його не розстріляли і не заслали до ГУЛАГу, як багатьох його сучасників, але радянська влада влаштувала йому витончене психологічне катування: позбавила можливості друкуватися, ставити свої п’єси та спілкуватися зі своїм читачем.Сам Булгаков у листах до уряду СРСР писав, що бути письменником за таких умов для нього — це все одно, що «бути похованим заживо».У другій половині 1920-х років радянська цензура («Головрепертком») влаштувала Булгакову справжню зачистку.▪️ Усі його книги — повісті «Собаче серце», «Фатальні яйця», роман «Біла гвардія» — були вилучені з друку або заборонені до публікації.▪️ У пресі було розгорнуто безпрецедентну кампанію з цькування письменника. Булгаков ретельно збирав газетні вирізки: із 301 рецензії на його творчість 298 були відверто ворожими й розгромними, і лише 3 — схвальними. Його відкрито називали «буржуазним лакеєм», «контрреволюціонером» і «новобуржуазним виродком».У 1926 році до Булгакова прийшли з обшуком агенти ОДПУ (радянська спецслужба, попередниця КДБ). У нього вилучили рукопис повісті «Собаче серце» та його особисті щоденники, які він вів багато років.Для письменника це стало надзвичайно важким ударом. Щоденники повернули лише через кілька років завдяки заступництву Максима Горького. Отримавши їх назад, Булгаков зі страху та виснаження спалив їх (пізніше КДБ відновить їх за копіями, які встиг зробити). Саме це особисте пекло згодом трансформується у знамениту фразу з «Майстра і Маргарити»: «Рукописи не горять».До 1930 року Булгаков залишився практично без засобів до існування. Його не друкували, п’єси не ставили, на роботу не брали. Доведений до відчаю та думок про самогубство. @NovynyPravdy