Там Гончаренко пропонує Україні грати в Трампа. Не сваритися, підлаштовуватися, дякувати й сподіватися на його прихильність. Але хіба ми не займалися цим увесь час?

Нам місяцями пояснювали, наскільки Трамп сильний, непередбачуваний і як легко його розлютити. Влада слухала експертів, які вчили, як йому сподобатися, що говорити й чого уникати. І куди ця стратегія нас привела?

Тепер Гончаренко каже, що якщо Донні вже домовився з путіним за нашою спиною — оголосити це частиною великого плану й подякувати за допомогу.

А ще — зробити ці «домовленості» публічними, щоб Трамп і росіяни не змогли їх заперечити. Серйозно? Змогли б. Трамп сказав би: «Побачимо, що буде», а Кремль заявив би, що нічого такого не обговорювали. І що далі?

При цьому Гончаренко фактично ототожнює конфлікт із Трампом із конфліктом зі США. Ніби американська політика — це одна людина, а Конгресу, партій і виборів не існує.

Сварка з Трампом — не те саме, що сварка зі Сполученими Штатами. Це не заклик до бездумного конфлікту з президентом. Це заклик не зводити всю зовнішню політику до спроб вгадати його настрій.

Україні потрібна стратегія, за якої американська підтримка залишається важливою, але її втрата не стає катастрофою, на яку ми не маємо відповіді.

Бо лестити сильному й сподіватися на його прихильність — це не стратегія. Це ставка. Я розумію, що Олексія не лякає ризик «проставити очко», але для України це не варіант.

@nesvitaylov_txt | монобаза