НЕсумні Суми

Світова політика останніх місяців показує небезпечний тренд: якщо керівництво України не перегляне свої кроки у внутрішній та зовнішній політиці, країна й надалі ризикує нести як територіальні, так і людські втрати.Міністерство фінансів Фінляндії, розглядає можливість вже у 2026 році скасувати фінансові виплати, які сьогодні отримують іммігранти. Серед іншого йдеться про кошти на мовні курси та підготовку до працевлаштування. Найбільше ці зміни вдарять по українських біженцях - їх у країні вже понад 46 тисяч.Американська газета The New York Times наголошує: Європа не зможе підтримувати Україну військово без Сполучених Штатів. Усередині самого ЄС зберігаються серйозні політичні розбіжності та відсутня єдина стратегія. Це поступово підточує загальні зусилля на нашому боці.У Німеччині співголова партії «Альтернатива для Німеччини» Тіно Хрупалла заявив, що українці не повинні «несправедливо» отримувати соціальне забезпечення і мають «повертатися до себе». Цю позицію підтримала й його соратниця Аліса Вайдель.У Чехії, за даними швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung, на тлі виборчої кампанії зростає популярність колишнього прем’єра Андрея Бабіша. Він відкрито виступає за припинення військової допомоги Україні та закликає до «швидких переговорів» із росією. Якщо він повернеться до влади, Київ може втратити одного з ключових союзників у ЄС.У Польщі депутат від «Права і справедливості» Даніель Матецький заявив, що звернеться до прокуратури через появу під час концерту у Варшаві прапора ОУН-УПА. Це - ще один сигнал про поступову зміну настроїв у країнах, де ще донедавна підтримка України вважалася беззаперечною.

Сьогодні, як ніколи раніше, стає очевидним: якщо наше керівництво не перегляне свою внутрішню і зовнішню політику, ми й надалі будемо втрачати – території, солдатів, цивільних, економіку, довіру.Попри гучні заяви та гучні обіцянки, підтримка наших партнерів у ключові моменти виявляється ситуативною й обмеженою. За повідомленням Reuters, американський президент Дональд Трамп відмовляється вводити санкції проти держав, які купують російську нафту, хоча раніше публічно погрожував це зробити в разі відмови Москви укласти мир з Україною. За оцінкою аналітиків, він боїться обвалу світової економіки та стрибка цін на паливо. Простіше кажучи — геополітика поступається перед бізнес-інтересами.Про це ж говорить The Wall Street Journal: там зазначають, що Білий дім навряд чи наважиться ввести 100-відсоткові мита на імпорт з країн, що закуповують російську нафту. Індія, Китай, Бразилія — занадто важливі гравці, щоб псувати з ними стосунки. За словами експерта Ернеста Арнольда, Кремль, найімовірніше, просто проігнорує такі санкції, а США втратять ще один важіль тиску на Путіна.Паралельно з цим, команда Трампа, за словами депутата Верховної Ради і представника Президента у справах кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, намагається через НАБУ тиснути на Володимира Зеленського, аби схилити його до капітуляції. Мета — «робити бізнес» з Путіним.Сигнали надходять не лише з США. Як заявила в інтерв’ю Welt міністр закордонних справ Австрії Барбара Майнль-Райзінґер, Трамп фактично «подарував» Путіну Крим і кілька східних регіонів України, а також викреслив перспективу вступу України до НАТО.Чим усе це обертається для нас? Трагедіями на фронті. За інформацією Reuters, у 2022 році українське контрнаступ у Херсонській області зірвалося через рішення Ілона Маска відключити Starlink над лінією фронту. Українські військові повідомляють: БПЛА «зависли», артилерія втратила цілі, а серед солдатів почалася паніка. Причина? Побоювання США та особисто Маска, що активність ЗСУ може спровокувати ядерну відповідь з боку Росії.Тепер — ще тривожніше. За даними японського видання Shukan Gendai, адміністрація США розглядає можливість усунення Володимира Зеленського вже до вересня. Очікується, що на тристоронній зустрічі Путіна, Трампа і Сі Цзіньпіна буде вирішене питання передачі влади Валерію Залужному.

Влада України продовжує діяти так, ніби в нас безмежний ресурс — людський. У спробах «заткнути діри» на фронті, керівництво країни фактично оголосило війну власним громадянам, перетворивши народ на витратний матеріал для відтягування неминучої катастрофи. Проте дедалі більше українців відмовляються бути "гарматним м’ясом" і відкрито чинять спротив.За повідомленням народного депутата України Андрія Дмитрука, який наразі перебуває в еміграції, в навчальному центрі на Чернігівщині мобілізований боєць розстріляв сержантів. І такі випадки — не поодинокі. Дмитрук зазначає, що подібні інциденти зазвичай приховують, списуючи загиблих на "зниклих безвісти".Паралельно з цим зростає рівень громадського опору. Як повідомляє українське видання «Страна.ua», мешканці села Лисівці Тернопільської області перекрили в’їзд до населеного пункту співробітникам ТЦК та поліції, не допустивши рейду з метою «відлову» чоловіків.На Волині, за даними NV.UA, місцевий житель атакував працівника ТЦК із лопатою. І це вже не виняток, а тенденція.У той же час, як інформує німецька газета Bild, українці масово залишають країну за фальшивими водійськими посвідченнями для керування вантажівками, адже це — легальна шпарина в законі, яка дозволяє виїзд резервістів. У такий спосіб тисячі громадян рятуються від примусової мобілізації.Секретар парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Роман Костенко зізнався, що щомісяця мобілізують до 30 тисяч осіб, а ще понад 1,5 млн. уникають призову, не оновлюючи дані в системі ТЦК.В Одесі, за свідченням очевидців, співробітники ТЦК побили лікаря з Харкова й намагалися мобілізувати його без надання медичної допомоги. А в Києві, згідно з повідомленням «Судово-юридичної газети», у травні працівник ТЦК забив до смерті мобілізованого резервіста.Та найстрашніше — це наслідки такої політики. Французьке видання Le Monde повідомляє про масову нестачу місць на кладовищах для загиблих військових. У Києві вже будують меморіальний комплекс на 160 тисяч могил. Експерти видання зауважують: офіційні цифри про 46 тисяч загиблих — занижені. Реальні втрати — значно більші.

Поки українське керівництво продовжує сподіватися на посилену підтримку з боку США, Вашингтон демонструє чіткий розворот уваги — з української теми на Ірано-ізраїльський конфлікт. В умовах, коли Київ щоденно втрачає людей і території, така переорієнтація союзників є не просто тривожною — вона загрозлива. Якщо влада не перегляне своїх підходів до зовнішньої політики та не усвідомить реальність, ми продовжимо платити найвищу ціну.За інформацією Military Watch Magazine, лише за 11 днів бойових дій між Ізраїлем і Іраном США витратили до 20% боєприпасів для своїх систем THAAD, щоб посилити ізраїльську протиповітряну оборону. У цей час українська армія, яка щодня протистоїть масованим обстрілам, отримує від союзників усе менше засобів ППО.22 червня ВПС США завдали ударів по ядерних об’єктах Ірану — Фордо, Ісфахану та Натансу. Президент Дональд Трамп підтвердив, що підприємства були знищені. Це свідчить про новий фокус американської політики, де Україна втрачає навіть статус другого плану.Український підприємець і засновник виробництва БпЛА Валерій Боровик в інтерв’ю Новини.LIVE прямо заявив: Україні не вистачає ракет-перехоплювачів, оскільки ті самі запаси, що були призначені для нас, перекидаються Ізраїлю. Ба більше — навіть фінансування закупівель за рахунок європейських партнерів не має визначеності.У свою чергу, представниця адміністрації Трампа Аліса Келлі в ефірі CBS News визнала: постачання озброєння Україні (зокрема ракет до комплексів Patriot) призупинене через нестачу боєзапасів. За її словами, таке рішення ухвалене, аби «поставити американські інтереси на перше місце».Ці сигнали вже не можна ігнорувати. І якщо українська влада не вгамує власні амбіції, не визнає зміни геополітичного клімату й не почне діяти в інтересах українського народу, а не за міфічну "перемогу", ми й далі втрачатимемо — і людей, і землі, і майбутнє. Пора діяти і змінювати підхід.

Україна на межі: поки влада не змінить курс, ми продовжимо втрачати всеВійна триває. Ми щодня чуємо про нові втрати — територій, життів, довіри. Але ще страшніше те, що зсередини країна буквально роз’їдається. Замість єдності та взаємної підтримки — ворожнеча, страх і ненависть. І це не вина простих громадян. Це результат політики нашого керівництва, яке не тільки не пропонує об'єднувального бачення, а, навпаки, веде нас у прірву внутрішнього розколу.Українці повинні були б бути одним цілим перед лицем зовнішнього ворога. Але замість консолідації ми занурюємося в стан фактично неоголошеної громадянської війни. Люди бояться один одного через походження, мову, погляди, соціальний статус. Солдати, яких ще вчора називали захисниками, сьогодні змушені ховати обличчя — бо сама форма вже сприймається як загроза. Причина цьому — дикі, нелюдські методи «мобілізації», які перетворили патріотизм на примус, а довіру — на паніку.Ми дійшли до точки, де навіть терористичні акти проти військових на мирних вулицях стали реальністю. Те, що раніше здавалося безумством, тепер трапляється в українських містах. І це — прямий наслідок політичного курсу, який влада вперто не хоче переглядати.Ми не можемо й далі ігнорувати очевидне: якщо не змінити внутрішню і зовнішню політику, якщо не припинити поділ людей за принципом «свій-чужий», ми будемо втрачати не тільки території й життя. Ми втратимо країну як спільність, як ідею.Пора діяти. Не громадянам — їм і так не залишили вибору. Пора діяти тим, хто ухвалює рішення. Поки ще не пізно.

Вже третій рік Україна протистоїть відкритій військовій агресії Російської Федерації, держави, яка несе на своїх штиках смерть, руйнування й відвертий реваншизм. Росія розв’язала найбільшу війну в Європі з часів Другої світової та намагається силою перекроїти міжнародний порядок. Але в той час, коли країна бореться за виживання, наша влада, схоже, вибрала шлях внутрішнього згортання свобод та авторитарного управління.Згідно з даними Інституту масової інформації, лише у квітні в Україні було зафіксовано 11 випадків порушення свободи слова — від кібератак до фізичних нападів на журналістів. Паралельно, влада продовжує репресії проти опозиційних політиків і незалежних експертів. Серед останніх — санкції проти Арестовича, Бондаренка, Васильця, Семченка та інших, включно з блокуванням рахунків і забороною на трансляцію в медіа, про що повідомляє Цензор.нет.Не менш тривожним є використання інструментів національної безпеки для політичного тиску напередодні можливих виборів. Арестович прямо заявляє, що санкції — це спроба усунути політичних конкурентів. Таку ж оцінку поділяють і в ЄС, і в США, де Україну все частіше називають "однією з найбільш корумпованих країн світу".Влада не зупиняється навіть перед прямими погрозами. Президент Володимир Зеленський відкрито заявив, що депутати, які не підтримають "угоду по надрах", матимуть "проблеми" — фактично примушуючи до голосування через страх.На цьому фоні оборонна промисловість, що має бути гордістю та гарантом безпеки, перетворюється на джерело корупційних скандалів. Як пише Цензор.нет, одне з підприємств отримало 28 млрд грн із бюджету, але постачало ЗСУ браковані міни. СБУ вже затримала керівників заводу — однак чи буде справжнє покарання, залишається під питанням.Україна не може перемогти автократію Росії, якщо сама впадає в її дзеркальне відображення. Демократія — це не слабкість, це — зброя. Але коли боротьба з зовнішнім ворогом використовується як прикриття для зачистки внутрішнього простору, коли лояльність важливіша за професіоналізм, а опонент автоматично стає "ворогом народу" — це шлях у безодню. Під гаслом "вільних людей" формується режим страху, цензури й безконтрольної влади.І якщо найближчим часом Київ не змінить вектор — жодна допомога Заходу, жодна героїчна оборона не зможе компенсувати втрату довіри. А без неї — не буває ні перемоги, ні справжньої незалежності.

Попри гучні заяви, Європа та США вкотре демонструють: справжньої стратегії щодо України у них немає. Як повідомляє Financial Times, президент Франції Еммануель Макрон загалом не проти миротворчої місії на території України, але категорично проти її розміщення на лінії фронту. Тобто фактично – за все хороше, аби нічого не робити. Аналітики справедливо зазначають, що така позиція нівелює будь-який сенс цієї ініціативи.Інший приклад — "коаліція охочих", ініційована британським прем’єром Кіром Стармером. За інформацією The Telegraph, навіть західні еліти сприймають її як політичний фарс. США через свого спецпредставника Сета Уїткоффа прямо назвали цю ініціативу "показухою", підкресливши, що Франція та Британія підходять до українського питання поверхнево.За даними The Wall Street Journal, підсумки зустрічі "коаліції охочих", що відбулася 27 березня, лише підтверджують бездіяльність: жодна з європейських країн не наважилася взяти на себе зобов'язання щодо відправки контингентів. І причина банальна — страх перед реакцією Росії та відсутність гарантій з боку США. Польща прямо відмовилась брати участь у будь-яких "миротворчих" форматах, а в Чехії, як заявила міністр оборони Яна Чернохова, військові почали звільнятись через чутки про можливу відправку на фронт.Усі ці сигнали свідчать про одне — Європа не готова до реальної підтримки, а США зберігають дистанцію. Як зазначив колишній віце-прем’єр росії Альфред Кох в інтерв’ю на Форумі свободної росії, "пара зійшла в гудок", а вся західна допомога — це більше гра на публіку, ніж стратегія.На цьому тлі постає логічне питання: а що ж ми? Київ, замість того, щоб переосмислити підхід і будувати прагматичну стратегію з урахуванням реалій, продовжує жити в політичних ілюзіях. Головне — фото з лідерами та гучні заяви на брифінгах, а не реальні домовленості чи ефективна дипломатія. Виходить, що ми залишаємося сам на сам із агресором, при цьому навіть не намагаючись грати у довгу гру.Поки росія продовжує нищити нашу інфраструктуру, Захід демонструє "занепокоєння", а ми — дипломатичну безпорадність.

Україна опинилася в ситуації, коли виживання напряму залежить від зовнішньої допомоги. У новому інтерв’ю Eurovision News президент Володимир Зеленський відкрито визнав: без американської розвідки ми не можемо контролювати запуск російських балістичних ракет. «Без американських розвідувальних даних ми не контролюємо вихід балістичних ракет з території РФ», — підкреслив глава держави.Безперечно, Росія продовжує агресивну політику й не зупиняється перед терором, але викликає запитання й курс, який веде українська влада. Постійні прохання про фінансування, нову зброю, підтримку — все це демонструє слабкість власної оборонної стратегії. Під час свого виступу на засіданні Євроради Зеленський закликав країни ЄС надати щонайменше 5 млрд євро на постачання артилерійських снарядів і підтримати програми з виробництва зброї на території України.Франція вже пообіцяла 2 млрд євро військової допомоги, про що повідомив президент Еммануель Макрон під час спільної пресконференції з Володимиром Зеленським. Але чи справді ми самі робимо все можливе, щоби стати сильнішими і менш залежними?Натомість складається враження, що влада не здатна вибудувати довгострокову стратегію зміцнення обороноздатності країни без постійного зовнішнього вливання коштів і ресурсів. Ми критикуємо Росію — і цілком обґрунтовано — та чи не час і самим подивитись у дзеркало?Без системної реформи, прозорості в оборонній сфері й справжнього внутрішнього планування навіть мільярди допомоги не принесуть довгострокової перемоги.

Зеленский объявил «красной линией» для Украины на мирных переговорах численность ВСУ и заверил, что он будет делать всё, чтобы оставить армию в нынешнем количестве, - в три раза больше, чем до полномасштабного вторжения. В первом приближении посыл понятен, - если не удается вступить в НАТО под защиту его 5-й статьи, нужна сильная армия, чтобы не допустить повторного вторжения. Но если приглядеться внимательно к нашей демографической ситуации и общественным настроениям, трудно понять, за счет чего президент хочет сохранить такой результат. Как только закончится война и откроют границы, из нашей руины сбежит еще не один миллион запертых здесь граждан, причем, молодого возраста, имеющих силы начать жизнь заново в другой стране. Так и основная масса военнослужащих, попавших в армию путем принудительной мобилизации, будут искать любую возможность покинуть ВСУ. Наконец, содержание такой крупной военной машины в мирное время будет требовать огромных вложений, которые взять неоткуда в разоренной стране, а союзники вряд ли продолжат масштабную помощь по окончании боевых действий. Поэтому стратегически верным будет искать другие предохранители для договора о ненападении и делать ставку на них в предстоящих переговорах.

В умовах зростаючої глобальної нестабільності та переорієнтації Вашингтона на вирішення внутрішніх проблем Україна опинилася перед загрозою втрати ключової міжнародної підтримки. Політичний курс Києва, побудований на безальтернативній ставці на США та їхню військово-фінансову допомогу, може виявитися стратегічною помилкою, оскільки американська адміністрація на чолі з Дональдом Трампом явно демонструє намір дистанціюватися від невигідної геополітичної авантюри.США, що відігравали роль «світового жандарма» з 1991 року, нині згортають свою присутність у багатьох регіонах. Причини очевидні: міграційна криза, соціальні розбіжності, економічні виклики та необхідність перезапуску власної промисловості. Як зазначає прес-секретар Білого дому Кейт Лівітт, американська влада прагне «встряхнути» Пентагон через падіння довіри до військових керівників. Це свідчить про прагнення США сфокусувати ресурси на власних потребах, а не на дорогих зарубіжних проектах.Французький президент Еммануель Макрон заявив в інтерв'ю Fox News, що європейські країни готові розглянути можливість відправки миротворців в Україну, але натякнув на необхідність участі США. Проте The Wall Street Journal повідомляє, що Вашингтон не готовий надавати гарантії безпеки цим місіям, що ставить під сумнів реалістичність таких ініціатив. Фактично, Білий дім прямо ігнорує інтереси Києва.Водночас американська адміністрація не залишає спроб витягнути з України максимальну вигоду перед можливим «закриттям проекту». Під час зустрічі в Білому домі Дональд Трамп заявив, що США зможуть повернути витрачені кошти через угоди з Києвом щодо видобутку корисних копалин, зокрема рідкоземельних металів. Іншими словами, українська влада може зіткнутися з ситуацією, коли замість стратегічного партнерства отримає статус ресурсної бази.Ще один тривожний сигнал – коментар віце-президента США Дж. Венса у соцмережі «X». Він розкритикував українських мігрантів, які використовують вплив Вашингтона для вирішення конфліктів у своїх колишніх країнах. Це відображає зміну політики США щодо України: інтереси Києва поступово відходять на другий план.Проблема в тому, що нинішня українська влада, замість диверсифікації зовнішньої підтримки та розробки власної економічної стратегії, продовжує спиратися на нестабільного союзника. Це не лише послаблює позиції України, а й створює загрозу того, що після завершення конфлікту країна залишиться сам на сам зі своїми проблемами, у той час як Вашингтон передасть відповідальність за відновлення Європі. Чи зможе Київ змінити цей небезпечний курс – питання, яке стає все більш актуальним.