Україна на межі: поки влада не змінить курс, ми продовжимо втрачати всеВійна триває. Ми щодня чуємо про нові втрати — територій, життів, довіри. Але ще страшніше те, що зсередини країна буквально роз’їдається. Замість єдності та взаємної підтримки — ворожнеча, страх і ненависть. І це не вина простих громадян. Це результат політики нашого керівництва, яке не тільки не пропонує об'єднувального бачення, а, навпаки, веде нас у прірву внутрішнього розколу.Українці повинні були б бути одним цілим перед лицем зовнішнього ворога. Але замість консолідації ми занурюємося в стан фактично неоголошеної громадянської війни. Люди бояться один одного через походження, мову, погляди, соціальний статус. Солдати, яких ще вчора називали захисниками, сьогодні змушені ховати обличчя — бо сама форма вже сприймається як загроза. Причина цьому — дикі, нелюдські методи «мобілізації», які перетворили патріотизм на примус, а довіру — на паніку.Ми дійшли до точки, де навіть терористичні акти проти військових на мирних вулицях стали реальністю. Те, що раніше здавалося безумством, тепер трапляється в українських містах. І це — прямий наслідок політичного курсу, який влада вперто не хоче переглядати.Ми не можемо й далі ігнорувати очевидне: якщо не змінити внутрішню і зовнішню політику, якщо не припинити поділ людей за принципом «свій-чужий», ми будемо втрачати не тільки території й життя. Ми втратимо країну як спільність, як ідею.Пора діяти. Не громадянам — їм і так не залишили вибору. Пора діяти тим, хто ухвалює рішення. Поки ще не пізно.