Іноді найважливіші процеси завершуються дуже тихо.І водночас дуже глибоко.Минулої неділі завершила свою роботу моя група підтримки з харчової поведінки.Це було про неймовірне тепло. Про безпеку, яка спочатку з’являється обережно, майже непомітно, а потім стає тим місцем, де можна бути справжньою.Про довіру, яка росте від зустрічі до зустрічі.Про чесність, іноді дуже непросту.Я дивилась на учасниць і бачила, як змінюється погляд, як з’являється більше опори всередині, як з’являються слова там, де раніше була лише напруга або тиша.Група про "ідеальні результати". Вона про живі, справжні зміни: хтось вперше дозволив собі їсти без почуття провини, хтось почав чути голод і насичення, хтось перестав боротися з собою і почав пробувати бути на своєму боці.У фіналі ми плакали. Всі.І я разом із ними.Тому що це завжди трохи про прощання.І водночас про велику вдячність за те, що вдалося створити.Мені дуже хочеться, щоб цей простір продовжував жити. Тому ми не завершуємо зовсім, будемо зустрічатися далі, але вже у форматі підтримуючих зустрічей раз на місяць.А новий набір у наступну групу обов’язково буде.Скоро дам анонс.Але якщо ви відчуваєте, що вам це відгукується - можна не чекати.Просто напишіть мені зараз ❤️