1 листопада ц. р. виповнюється 60 років, коли відійшов у засвіти визначний військовий і державний діяч, Голова ОУН полковник Андрій Мельник.23 червня 1964 Андрій Мельник вийшов з дому у Люксембургу, щоб придбати собі квиток на поїздку в одне із європейських міст, де мала відбутися нарада Проводу українських націоналістів. Дорогою вирішив зайти на поштамт і забрати адресовані йому листи. Але вже на підході до поштової скриньки йому стало зле і він знепритомнів та впав на землю.Полковник отямився вже на лікарняному ліжку в клініці святої Єлизавети. А першою кого побачив була дружина Софія, яка сиділа біля нього, тримаючи за руку і плакала.- Цього разу, здається, все серйозно, - промовив Андрій.Лікарі підтвердили його стурбованість. У нього інсульт, який частково паралізував лівий бік тіла.Тим часом полковник відчув, що до нього поступово повертається свідомість і рештки сил, а отже він не має права марнувати час. Покликав Софію і продиктував їй листа:- До Проводу українських націоналістів. Призначаю і прошу друзів: генерала Миколу Капустянського , інженера Осипа Бойдуника, доктора Якова Маковецького проводити наради Проводу українських націоналістів на час моєї недуги чи в разі смерті, але до часу вирішення питання мого наступництва. Андрій Мельник, 23 червня, 1964 р.На ділі це означало, що відтепер керівництво ОУН лягає на плечі трьох людей, яких він визначив, натомість полковник відсторонює себе від керівництва ОУН.Звістка про хворобу Андрія Мельника приголомшила його найближчих співробітників. Не змовляючись усі вирішили не інформувати широкий загал про недугу до проведення Великого збору, який єдиний може ухвалити у цій справі якесь рішення.Прикутий до лікарняного ліжка Андрій Мельник й надалі переймався виключно ходом підготовки до Великого збору, який у ці дні мав розпочати свою роботу.Уже перед самим відкриттям Великого збору А. Мельник запросив до себе голову Підготовчої комісії Олега Штуля-Ждановича і після короткої розмови з ним передав листа делегатам і гостям Великого збору у якому, зокрема, зазначалося:«На руки президії п’ятого Великого Збору Українських Націоналістів.Великий Зборе українських націоналістів! Впродовж більше ніж двадцять п’ять років сповняв я мої завдання в Організації українських націоналістів. І в Українському націоналістичному русі, вкладаючи у них всі мої духовні і фізичні сили, всю мою енергію, всі мої знання, доки грізна тривала недуга не стала на перешкоді в дальшому виконанню прийнятих на себе завдань.Тому в цю важливу для Українського націоналістичного руху хвилину прошу Великий збір, як найвищу законодавчу установу нашого Руху, при виборі Голови Проводу українських націоналістів не брати під увагу мою особу, якщо доживу до П’ятого ВЗУНу – і вибрати таємним голосуванням нового голову Проводу українських націоналістів якого у тому чи іншому світі благословляю».Олег Штуль-Жданович, який першим прочитав цього листа звернувся до полковника:- Пане Голово, я передам Вашого листа делегатам і учасникам Великого збору, але вважаю, що для збереження єдності нашого Руху, заважаючи на Ваш беззастережний авторитет серед українських націоналістів і українців загалом було б правильно призначити Вашого наступника. Не сумніваюся ні на мить, що делегати Великого збору одностайно підтримають Ваш вибір.Полковник взяв паузу, через силу посміхнувся і відповів:- Дорогий друже Олеже, призначати свого наступника, це привілей, але не обов’язок голови ОУН. Так ось я вирішив не скористатися цим привілеєм. (Далі буде)P.S. 1 листопада ц. р. у Києві на Аскольдовій Могилі відбудеться вшанування пам’яті Андрія Мельника. Початок о 10.00@nationalizm
Створення УПА тісно пов’язане із постаттю Тараса Бульби-Боровця.1 серпня 1940 Тарас Бульба-Боровець нелегально перейшов кордон між Німеччиною і Радянським Союзом. За кілька днів блукань лісами й болотами таємно добрався до хутора Погулянки, що неподалік Степані, де за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького почав формувати перші повстанські відділи.А вже 28 червня 1941 видав наказ про створення Української Повстанської Армії «Поліська Січ». Станом на 1941 чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців.УПА стала проявом традиційної української військової і громадської самоорганізації, все робилося добровільно, тому швидко і бадьоро. Сучасним прикладом такої самоорганізації є добровольчі батальйони і волонтерський рух.21 серпня 1941 підрозділи УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця увійшли у містечко Олевськ на Житомирщині, вибивши звідти московських окупантів. Понад два місяці територія Олевська та околиць перебували під владою українців.«Олевська республіка» стала державним утворенням у надії, що Українська державність обов’язково буде відновлена у Києві та на всіх українських етнічних землях.У самому Олевську одразу ж розпочалися декомунізація й українізація: «Леніни, Сталіни та всі інші «вожді трудящих» зникли з площ, установ і вулиць «Олевської республіки». На їх місце появилися портрети українських князів, гетьманів та інших видатних людей України», – згадував отаман.На підконтрольних територіях існували залізна дисципліна і порядок. Запроваджувалася приватна власність. Встановлювалися стабільні ціни на продукти харчування. Спекуляція і зрив фінансової дисципліни розцінювався як протидержавний заколот.Відкривалися українські газети і театри.Вояки УПА намагалися бути взірцем для цивільних. Кожен ранок вояків починався з молитви «Отче наш». Потім піднімали прапор, співали гімн України, а вже тоді йшли снідати.Очевидно, що, рано чи пізно, мав настати конфлікт УПА «Поліська січ» із німецькою цивільною владою, яка прийшла вслід за німецькою армією.Зокрема німецьке військове командування намагалося залучити «бульбівців» до єврейських погромів. Однак Тарас Бульба-Боровець категорично заборонив своїм воякам брати участь у розстрілах.Вже після війни московська агентура звинувачувала його в єврейських погромах. За таким звинуваченням він постав 1946 року перед британським трибуналом. Однак британський суд повністю його виправдав, на основі сотень свідчень, які заперечували наклепи.З Бульбою-Боровцем тісно співпрацювала ОУН під проводом Андрія Мельника, яка мала свої військові табори на півдні Крем'янеччини та Володимирщини.Восени 1942 на Волині почали творитися збройні загони ОУН під проводом Степан Бандери, які також прийняли назву УПА. У 1943 вони роззброїли УПА –«Поліську Січ». Деякі бійці останньої увійшли до нової УПА, яка дуже швидко почала рости чисельно й вести активні бойові дії.УПА постала на Поліссі й Волині насамперед для захисту населення від німецьких окупантів та більшовицьких партизан, які від зими 1942 наступали з білоруських лісів, грабували населення та своїми акціями провокували німецькі репресії.Наприкінці 1943 УПА під керівництвом Романа Шухевича стала єдиною військовою формацією, що боролася проти німців і більшовицьких партизан.@nationalizm
🇺🇦🇵🇱В ці серпневі дні згадуємо події під Варшавою 1920, коли відбувалася битва між польськими та більшовицькими військами у підсумку якої Польща відстояла незалежність.Тоді армія УНР на чолі з Петлюрою, уклавши угоду з Польщею, билася пліч-о-пліч з поляками, щоб захистити Польщу і Європу від московської навали.В ейфорії очільник Польщі Пілсудський сказав: «Від імені Польщі я закликаю – «Хай живе вільна Україна!». Проте з плином часу вдячність українцям за дійсно неоціненний вклад у перемогу кудись поділась і він волів про незалежну Україну не згадувати.Після підписання сепаратного договору між Польщею та РСФРР у 1920 українські дивізії було залишено напризволяще поляками під Проскуровом та Кам’янцем-Подільським. Не витримавши більшовицького наступу, українські війська перейшли 21 листопада 1920 Збруч і були інтерновані поляками в таборах у Каліші. Так поляки тоді віддячились своїм українським союзникам, які допомогли врятувати Варшаву від більшовиків. Отаке воно – «Диво на Віслі». @nationalizm
Українське військо уже заходило на Московію.У 1618 році гетьман Сагайдачний на чолі двадцятитисячної армії увійшов на територію Московії з метою примусити московського царя відмовитися від практики заохочування Туреччини до нападів на східні й південні українські землі. На шляху до столиці ворожої держави козацькі загони захопили Путивль, Лівни, Скопін, Ряжск, Єлєц, Міхайлов та безліч менших російських міст і сіл. Окремі з них, де москалі не здавалися у полон, спалили.Назустріч об'єднаним українсько-польським частинам московський цар вислав своїх кращих полководців – князів Пожарського та Волконського. Однак уже в першому бою москалі були розбиті і знищені. Після цього фактично без суттєвих перешкод Сагайдачний підійшов аж до Арбатських воріт й почав облогу Москви. Вирішальний штурм було призначено на початок жовтня. Однак згодом Сагайдачний відмовився від свого наміру, оскільки вважав, що його перемогою у своїх інтересах скористається Польща. Та не зважаючи на це, похід Сагайдачного на Москву увійшов в історію як блискуча перемога української зброї.Якщо цього разу українцям поки що не вдасться дійти до Москви, то, принаймні, кожне захоплене село чи місто у Курській області має вселяти у москалів жах. При одній тільки згадці про Україну і українців вони мають втрачати дар мови, і рвати від страху на собі волосся.Мають жити у постійному очікуванні, що одного разу у їхнє місто чи село обовʼязково прийде озброєний і безжальний українець. Прийде, щоб помститися…@nationalizm
🕯️Вбивство Ірини Фаріон дуже схоже на ліквідацію Євгена Коновальця 23 травня 1938 у Роттердамі в частині досягнення мети . Коновальця також вбили серед білого дня, публічно з метою нейтралізувати ОУН: пересварити членів Організації один з одним, дискредитувати керівництво, а отже змусити воювати між собою, а не за самостійну Україну.Фактично, частково мету досягли. ОУН поділилася на мельниківців і бандерівців , які воювали один з одним у найкритичніший для нації час, замість того, щоб всі зусилля обʼєднати проти ворогів України. Правда , це був тактичний успіх, хоч стратегічно Москва програла, оскільки постала незалежна Україна.Сьогодні Москва намагається досягти аналогічного результату. ФСБ вважає, що ліквідація Ірини Фаріон спричинить пошук винних , а отже звинувачення і протистояння в середині країни.Також хочуть досягти міжнародного ефекту. Мовляв, дивіться в Україні націоналісти вбивають один одного, а ви даєте їм зброю.Іншими словами, нічого нового. Хоч цього разу, думаю, результату не буде. Інший час, інші обставини .Українці зробили відповідні висновки з минулого і добре розуміють , що єдиний і справжній ворог, якого треба знищити - Московія.@nationalizm
11 липня у Польщі вшановують жертв подій на Волині у 1942–1943 роках.Безглуздо заперечувати факти масових вбивств під час українсько-польської війни на Волині у 1943 році. Але ще безглуздіше не бачити і не розуміти української мотивації.У 1941 Волинь опинилася під окупацією Німеччини. Логіка здорового глузду підказувала, що за таких умов поляки, які залишилися на Волині, не повинні встрявати у конфлікт із українцями. Натомість екзильний польський уряд, який перебрався у Лондон, віддав наказ саме на Волині творити підпільне збройне формування – Армію Крайову (АК), яка ставила за мету утримати Волинь у складі майбутньої польської держави.Водночас на цей час припадає процес активного становлення українських націоналістичних формувань. Зокрема ОУН і УПА боролися не просто проти окупантів, а за встановлення на українських етнічних землях незалежної держави. Це неминуче ставило їх у конфлікт із АК та польським урядом у Лондоні, який і надалі вважав Волинь польською землею.Весною 1943 німці готували чергове відправлення молоді на роботу до Німеччини. До цієї акції було залучено українську поліцію, однак вона відмовилася допомагати німцям. За це у Здолбунові нацисти роззброїли поліцаїв: 12 осіб розстріляли, а решту вивезли до Райху.Натомість у лави поліції почали масово вступати поляки. Із них дуже часто формувалися каральні експедиції, які роз’їжджали селами Волині й переслідували мирне українське населення. У квітні 1943 року польські поліційні частини розташовувалися у багатьох районах і повітових містах, Волині. Саме поляки провокували виступи німців проти мирного українського населення.Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, стали події 17 березня 1943 в селі Ремель, що на Рівненщині. Тут каральні загони СС не без допомоги польської поліції вчинили криваву розправу над мирним українським населенням. Було замордовано і розстріляно 615 ні в чому не винних селян. Вціліло лише 70 мешканців села. Виявилося, що «вина» українців полягала в тому, що вони взяли до своїх сімей колишніх полонених радянської армії – східняків-українців.Відплатні акції не забарилися. УПА вирішила деполонізувати Західну Україну, зокрема Волинь. Полякам рекомендовано за 48 годин вибратися за Буг або Сян. З того часу й починається українсько-польська війна на Волині.Апогей протистояння припав на липень 1943. Уцей час відбулося близько 300 антипольських акцій. Більшість із них заторкнули насамперед Сарнський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський повіти. Відплатні акції відбувалися у Дубенському та Луцькому повітах. У липні-серпні перенеслися на Горохівський, Ковельський і Володимирський. У серпні – Любінський.Це, без сумніву, свідчить про плановий характер дій українських націоналістів та їхні намагання відтиснути поляків за історичні межі українсько-польського кордону.Отже, Україна має всі підстави у діалозі з польської стороною домагатися врахування таких принципових аспектів:1. Бойові дії ОУН і УПА мали тільки одну мету – звільнити територію Волині від окупаційних сил, серед яких поляки, зокрема Армія Крайова, вважали Волинь частиною Польщі.2. Слід наголосити, що, поляки тісно співпрацювали з комуністами і червоними партизанами, які вважалися для ОУН і УПА найголовнішим ворогом, і це посилювало українсько-польське збройне протистояння.3. Відплатні акції ОУН і УПА не поширювалися на традиційні польські території.І найголовніше, ОУН і УПА визнані українським законом, а отже Україна не дозволить нікому паплюжити їхню честь і гідність.@nationalizm
TGLIST.COM.UA
