Національні Інтереси

Як пройшло прибуття генерала Келлога до КиєваАмериканський політтехнолог та політолог Джейсон Смарт описав ситуацію з приїздом Кіта Келлога, про наслідки дій Єрмака:Керівник Офісу президента Андрій Єрмак знову потрапив у центр дипломатичного скандалу. Цього разу - через зустріч з Кітом Келлогом, спецпредставником президента США з питань України та росії.Єрмак особисто зустрів американського генерала на пероні. Причому, без участі когось із політичного чи дипломатичного керівництва країни. І головне - обійняв Келлога, поставивши його у вкрай незручне становище. В дипломатії такі жести мають значення: це або демонстрація особливої приязні, або сигнал політичної близькості. Наприклад, Макрон обіймав Зеленського, щоб підкреслити рівень підтримки Франції.Але в випадку з Келлогом усе виглядало інакше.По-перше, у планах американської делегації зустрічі з Єрмаком взагалі не було.По-друге, в адміністрації США Єрмак має не найкращу репутацію - Вашингтон чітко дає зрозуміти, що не вважає його перемовником.Не секрет, що після обрання Дональда Трампа Єрмак намагався налагодити контакти з його оточенням, використовуючи як олігархічні зв’язки, так і послуги американських лобістів. Але більшість цих спроб завершилися відмовами, а деякі - навіть погрозами припинити будь-які контакти.Попри це, Єрмак фактично «нав’язав» свою присутність Кіту Келлогу - і все заради одного фото. Обійми з американським генералом зараз активно розганяють медіа, наближені до Банкової, створюючи ілюзію важливих україно-американських домовленостей.Єрмак вкотре використовує дипломатичні маніпуляції для порятунку власного іміджу на міжнародній арені. Але реальний стан справ - набагато простіший: Вашингтон не бачить у ньому партнера і уникає будь-яких перемовин. А фото з обіймами - це лише притворство.@nationalinterests

«Кожна наша дія повинна демонструвати українську суб’єктність»,―Андрій Юсов Представник ГУР МО України Андрій Юсов під час дискусії на Kyiv Stratcom Forum 2025, який присвячений інформаційній стійкості держави в умовах війни, заявив, що у найближчі місяці держава-агресор росія просуватиме два ключові наративи: 📎 У світі ― «українці неадекватні та недоговороздатні,📎 Всередині України – «опір не має сенсу, бо українців зрадили». У промові йдеться, що наразі порядок денний ― протидія цим російським меседжам і формування наративів, які показують нашу суб’єктність. Кожна наша дія ― офіційна як держави, громадянського суспільства, медіа і всіх, хто відчуває себе частиною глобального опору ― ілюстрація того, що Україна суб’єкт, Україна має власні інтереси, Україна готова говорити, захищаючи власні інтереси, і бути частиною вільного світу. З найголовніших тез, що прозвучали: 🔶Україні вдається успішно поєднувати кінетичну збройну та інформаційну боротьбу. 🔶Стратегічний one voice у сфері безпеки й оборони ― сформований і працює. Однак є моменти, які потребують виключно тиші ― іноді тиша є формою комунікації. 🔶Держава-агресор прагне вибудувати “цифрову стіну”. Однак завдяки нинішнім технологіям інструменти впливу на росію є ― для викриття брехні путіна, опису реальних втрат і наслідків від війни для ворожої економіки використовуються різні майданчики, зокрема й ті, які заборонені в Україні. 🔶Державні проєкти “Хочу жить”, “Хочу найти”, “Хочу к своим” охопили мільйони росіян на росії та за кордоном, але цього все одно недостатньо, тому робота триває. 🔶Правда ― дуже важлива зброя, але вона ніколи не була достатньою і єдиною для виживання. Наше ключове завдання ― повертати до правди, використовуючи всі інші інструменти: і прямі, і непрямі. Тобто уявити, ніби ми в дуже довгому драматичному серіалі, але кожна серія має починатися з нагадування про попередні серії: хто на кого напав, хто вчинив злочин проти іншого народу, хто порушив міжнародне право, статут ООН тощо. 🔶Ми повинні захищати свої інтереси в новому світі. Це складно, але в України є друзі й партнери, які продовжують нас підтримувати економічно, військово та інформаційно. «Можливо, [це схоже на] довгий, несправедливий боксерський поєдинок, який наближається до завершення, але незрозуміло скільки раундів залишилось. Один з фінальних раундів добігає кінця. Там буде можливість випити води, прикласти щось холодне до синців, але далі боротьба продовжиться», – сказав представник ГУР МО України, описуючи актуальну ситуацію в інформаційному вимірі російсько-української війни.@nationalinterests

Російський лідер не може дозволити собі завершити розпочату ним війну, аналіз Foreignpolicy (частина 2)Як сказав німецький економіст Яніс Клюге: «Якщо Кремль хоче уникнути економічного колапсу, йому доведеться продовжувати витрати на поточному рівні ще довго після закінчення війни». Але немає жодних ознак будь-яких планів Кремля замінити військові витрати будь-якими іншими державними стимулами. Незважаючи на труднощі з виробництвом достатньої кількості матеріальних засобів і боєприпасів, щоб прогодувати величезну лінію фронту в Україні, економіка в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, не може існувати без якоїсь війни.Однак проблема путіна виходить за межі економічного стимулу війни. Для великих верств суспільства війна також функціонує як форма соціального та культурного стимулу. Щедрі бонуси, які виплачуються військовослужбовцям, функціонують не лише як хабарі, щоб залучити молодих людей на фронт. Для військовослужбовців-контрактників, які непропорційно походять з бідніших регіонів і мають менший рівень освіти, участь у війні в Україні є можливістю для трансформації.Рекламні кампанії російських військових обіцяють молодим людям не просто багатство, але й можливість «створити своє майбутнє» із спокусливими натяками на чоловічу силу та споживацьку самореалізацію. У суспільстві, де останніми роками молоді чоловіки з провінції виявилися застряглими на соціальній драбині — і де держава не змогла запропонувати обнадійливого бачення майбутнього країни — пропозиція грошових сум, що змінюють життя, представила в уяві громадськості нову можливість соціальної мобільності.Знищення всіх цих соціальних та економічних надій може виявитися такою ж шкодою для популярності путіна, як і кінець попереднього стрибка зростання в 2000-х роках. Тоді незадоволені росіяни об’єдналися навколо політичної опозиції на чолі з убитим Борисом Нємцовим, а через кілька років – протестного руху на чолі з убитим Олексієм Навальним. Якщо війна закінчиться і військовий кран пересохне, багато росіян можуть так само захотіти шукати інші можливості змінити своє становище в суспільстві. Ветерани, які повернуться в Україну, побачать, як обіцянки режиму щодо самореалізації зникнуть, коли їхні рідні міста знову почнуть руйнуватися. Кремль може припустити, що краще продовжувати війну повільно, пропонуючи великі виплати, щоб провінції процвітали, і обіцяючи, що світле майбутнє вже не за горами. Поки біль від продовження війни не стане більшим — можливо, через реальний економічний тиск ззовні, як-от суворі санкції проти нафтової промисловості, або загроза того, що Київ може фактично виграти взагалі — путін може відкладати будь-яке рішення зупинити, призупинити чи іншим чином припинити бойові дії.@nationalinterests