🤩🤩🤩🤩🌲🕷🕷⭐️Іноді, щоб дістатися до потрібного місця в лісі, доводиться забути про людську гордість і рухатися так, як рухаються звірі. Ліс узагалі доволі швидко ставить людину на своє місце: тут не ти господар, а лише гість, якому дозволили пройти трохи далі обраної стежки.🌟Сніг сьогодні був глибокий, пухкий, і кожен крок провалювався майже до коліна. У якийсь момент мені стало зрозуміло, що йти нормально просто неможливо, особливо під вагою двох величезних рюкзаків, набитих усім необхідним для підношення дарів. Довелося опуститися на четвереньки й буквально повзти до потрібного дерева, відчуваючи себе справжнім ведмедем, що пробирається крізь зимовий ліс. Смішно, але виявилося, що так справді легше – сніг під тобою майже не провалюється. Добре, що навколо не було людей. Картина, м’яко кажучи, виглядала б дивно: людина на четвереньках серед моху, корчів і заметів уперто повзе вглиб лісу 💀💞Коли я вже розкладала підношення й зверталася до свого бога, сталося те, що запам’яталося особливо добре: просто над моєю головою пролетіли два величезні круки. Настільки низько й несподівано, що я на мить просто завмерла. Сказати, що я була в шоці – це, м’яко кажучи, нічого не сказати.Усе ж таки кожен ліс відповідає на візит по-своєму. І такі моменти запам’ятовуються сильніше за будь-які слова.