💫💫 💫💫💫💫💫💫💫💫💫💫💫🪦💫 💫💫💫💫💫💫💫💫(лайфхаки наших пращурів)🌚У давніх слов’ян ставлення до смерті завжди було двоїстим: з одного боку вшанування предків і ритуальна пам'ять, простіше кажучи, культ предків, а з іншого – глибокий страх перед тими, хто помер не природною чи передчасною смертю, наприклад самогубці, потопельники, повішені, убиті, діти, що померли нехрещеними, а також ті, кого підозрювали у зв’язках із нечистою силою. Люди боялися, що душі таких покійників не знайдуть спокою й можуть повертатися, завдаючи шкоди живим, приносячи хвороби, неврожай, посухи, падіж худоби тощо. Саме тому таких небіжчиків ховали поза межами цвинтаря, а також на місці їхньої загибелі, на перехрестях, кордонах сіл і полів, узбіччях доріг, у болотах.🍎Щоб убезпечити себе та село, застосовували цілий комплекс заходів. Наприклад, перед похованням небіжчику клали хліб, аби "нагодувати" його в загробному шляху й відвернути від повернення до дому. Такі замовляння промовляли пошепки, зазвичай у колі сім’ї: “Ось тобі, Іване, хліб і сіль, коло стола не стій, у віконце не гляди й додому не ходи” (3 рази). Або інший варіант:“На тобі хлібця край, тільки нас не чіпай”. 🍎Особливу роль в обережних ритуалах відігравали рослини, зокрема полин, яким обкурювали помешкання, або чортополох та інші колючі трави/кущі (кропива, ожина, глід, шипшина), які клали в труну чи обкладали небіжчика. Страх перед покійником став причиною виникнення звичаю розкидати похоронною процесією ялинові чи смерекові гілки, вважаючи, що так завалюють стежку покійнику, щоб не приходив і не тривожив живих. Часто очі небіжчика закривали монетами з остраху, аби він не "вислідив" когось і не забрав із собою в могилу.🕯️Під час похоронної ходи від дому до кладовища чимало дій виконувалося "навпаки". Так, труну з тілом чаклуна виносили головою вперед, адже вважалося, що якщо винести його ногами до якогось дому – він буде туди повертатися. На перехрестях процесія могла обертати труну кругом, щоб збити покійника з дороги й позбавити його шляху назад. Якщо небіжчик підозрювався у зв’язках з "нечистим", то могли вживати й радикальніших заходів, наприклад, прибивати руки й ноги осиковими кілками до труни, щоб він не піднявся з могили й не тривожив живих, перевертати тіло обличчям донизу (особливо повішених або чаклунів), відтинати голову, аби не допустити перетворення небіжчика на вампіра. Інколи в труну розсипали мак або конопляне насіння, вірячи, що поки покійний не перерахує кожну зернину, то не зможе повернутися до живих. На кладовищі в яму, яку обов’язково викопували чужі люди, перед опусканням труни кидали монетки, тим самим "відкуповуючи" місце у самої матінки-землі.