Я чудово розумію людей, які сьогодні критично ставляться до журналістських розслідувань. І так само розумію, чому публікація чергової порції гострої інформації викликає у багатьох роздратування. Військо — хай яке воно є, з усіма його недоліками — зараз утримує Україну. Так само й держава, адміністрація, з усіма своїми мінусами, тримає країну. Такою, яка вона є. Але це країна, в якій ми живемо, і це військо, яке нас захищає. Тож - навіщо зараз це чіпати? Проте тут є інший бік, про який треба говорити відверто. Подібні публічні справи та викриття не кидають тінь на підрозділи чи всю армію. Навпаки, вони покликані вивести їх із правової тіні. Конкретні вчинки конкретних людей - у розслідуваннях ніколи не йдеться про інституцію в цілому. Мова завжди про персональну відповідальність. На жаль, військовослужбовці також можуть бути злочинцями. Одне, на жаль, не виключає іншого, і заплющувати на це очі — не вихід. Не можна захищати права в державі і водночас їх порушувати всередині цієї ж держави. Це шлях у глухий кут. Не встоїть дім, який розділиться сам проти себе. Правда буває болючою і несвоєчасною, але тільки вона не дасть нам зруйнувати самих себе зсередини. Вважаю недоцільним використовувати цю ситуацію для того, аби робити якісь широкі узагальнення щодо війська загалом. І також вважаю непослідовним посилання на бойові досягнення підрозділів, аби закривати очі на порушення прав військовослужбовців у них. Водночас слід відзначити. Є певна жорстока логіка у діях того ж самого широковідомого підрозділу. Наловити сотню тих же самих наркоманів. Відсіяти їх. Навіть якщо з цієї сотні 20 зможе стати до зброї, то умовно решту 80 можна відбракувати. Так, якщо до людини ставитися як до ресурсу, то і терміни відповідні. Можна сказати навіть - людям дали шанс стати гідними, замість того, аби померти у власному лайні. Є серйозний аргумент на користь такої стратегії - так, це погано, але якщо ми так не будемо діяти, то що станеться з нами завтра? Я не закочую очі і не заламую руки. Я не кричу "не можна" просто тому що не можна. Не можна - це одна річ. А інша річ наступна: якщо ми продовжимо так діяти, то де ми будемо завтра? На мою думку, системні ланцюгові негативні ефекти завдадуть більше шкоди у перспективі, ніж короткочасна одномоментна вигода. Ця війна не є короткочасною. Вона є затяжною. Тому планувати стратегію потрібно на перспективу. Не на завтра. Ну також є ще аргумент - от якби всі встали і пішли до війська, то таких би проблем не було, а так просто робимо, що можемо. Виглядає логічно, проте лиш виглядає. Оскільки. Стратегія не може будуватися на припущеннях. Припущення використовуються для оправдань. Оправдання необхідні у випадку порушень. Якщо на вулиці лежить гола непритомна жінка, її треба накрити і викликати швидку. Торкатися до неї хтиво чи навіть дивитися з бажанням на неї не можна. Якщо на вулиці стоїть відкритий будинок - треба гукнути господарів, спитати, чи все гаразд, і викликати поліцію за потреби. Заходити туди і тим більше брати щось звідти не можна. Наявність проблемної ситуації саме по собі не є виправданням для можливих злочинів. Завжди є вибір, як вчинити. Подякував.