Усі ми знаємо про Спарту. Усі ми знаємо про її досягнення. Усі ми захоплюємося її звитягою. Але не всі ми знаємо про темний бік Спарти. Яким чином забезпечувалися її успіхи. Зараз у нас постає серйозний конфлікт. Не з нашої вини. Права людей проти національного виживання. З одного боку - є аргумент про те, що про права людей можна говорити після того, як вистоїмо. Оскільки якщо ми не вистоїмо, то і говорити не буде про що. Просто не буде тих людей. На противагу цьому. Якщо права людей порушуються системно, тоді люди зрештою і не розуміють, в чому полягає те саме виживання нації. Тому що в 22-му люди масово повстали не просто проти росії. Багато з тих людей мали друзів у росії. Багато мали ділові зв'язки. Багато симпатизували росії. І абсолютна більшість ніколи б не повірила, що таке може статися. І багато з цих людей не були патріотами чи націоналістами. Це були просто люди, що повстали проти несправедливості. Несправедливість побачили люди своїм головним ворогом. І коли ми почнемо як держава діяти щодо цих людей несправедливо, в їх очах межа просто розмиється. Вони перестануть бачити різницю. Вони перестануть бачити, за що боротися. Зникне сам сенс боротьби. Ми не можемо бути Спартою. Не в наші часи. Це просто неможливо. Ми рухнемо, якщо підемо цим шляхом. Натомість є інша історична аналогія. Українська козаччина. Я схиляюся до того, що це - наш шлях. Тому що українське козацтво відоме в світі не менш, ні спартанці. Своєю звитягою, своєю непередбачуваністю, своєю незалежністю. І за ним не тягнеться темний шлейф, що найголовніше. У нас є свій сценарій розвитку. У нас є свій сценарій перемоги. Він працює в нас протягом віків. Працював і може працювати знову. Він полягає у свободі. У волі. У повазі. Ми ви стояли не тому, що ми українці. Немає жодної магії чи чудес. Ми вистояли, бо ми обрали сторону справедливості і правди. Це наша єдина сила. Не слід обманювати себе - якщо ми залишимо цю сторону, тоді ця сила покине нас. Навіяно одним журналістським розслідуванням. 2-3 роки тому це назвали б жахливим російським іпсо, і так би воно й було, певне. Сьогодні це наша реальність така. Ми не переможемо зло злом. Це не клин, які треба вибивати клином. Це вогонь, який не загасити ще більшим вогнем. Наша задача - вистояти не за будь-яку ціну. У нашій історії були і набагато похмуріші сторінки. У нас ще є вікно можливостей. Для того, аби обрати шлях. Шлях, що укріпити нас в розумінні того, що є Україна. Україна - земля, де однією з перших була проголошена конституція як сучасний документ. Україна як земля свобода і поваги до людини. Це наша головна сила. І ми не можемо її втратити, бо це наша суть. Дякую. Так я вважаю.