ігорь Поночєвний Насправді салат Олів'є – це міф. Як і міфи про Куликове поле, Льодове побоїще, Трійцю Рубльова, Шляхи з варягів у греки та іншу російсько-радянську фантастику. Жодного салату олів'є на Русі не було. І кухаря Люсьєна Олів'є не було. А був спритний половий Колька Єлєйкін. Який дослужився до головного полового у готелі Ермітаж у Москві. І йому дозволили подавати страви ранком гостям: холодну дичину, корнішони, ланспик, каперси, мариновану квасолю, ракові шийки, квашену капустку, паюсну ікру. Страви виставлялися по-французькому етикету: на кшталт шведського столу. Однак, Москва - велике село. Публіка тут була столична, не дворяни і аристократи, а купецька. Купці люди прості, і як французькі страви вживати – не відали. А тому просто брали все і змішували у тарілці, на зразок каші. Заливаючи зверху провансалем. Втомившись змішувати самі, купці вимагали від полового Колінькі змішувати «кашу» заздалегідь. Єлєйкін, дослужившись до управителя, змінив неблагозвучне своє прізвище на «Олів'є», а потім і ім'я на «Люсьєн». Але змішувати каші купцям не перестав, приписавши винахід цього місива собі. Ось чому ніхто нібито не знав оригінального рецепта: тому що кожному купцеві "каша" мішалася за його чудасіями. Комусь із ікрою та рябчиками, а комусь із ланспиком та раковими шийками. Так з'явився салат Олів'є. Не з гастрономічного експерименту, а з дрімучого невігластва. Шах та мат, патріоти! PS: А "святковим" в ссср салат став тому, що тільки на свята в продаж "викидали" майонез...