UAF | Ukrainian Armchair Front

Трамп, по-скільки я зрозумів, замість Тулсі призначить Аарона Пола Лукаса зараз є першим заступником директора Національної розвідки США.Спробував знайти інфи про нього та почитати, щоб розуміти, з ким нам доведеться мати справу. Інформації не багато, але спробую розписати все, що знайшов.Він є кар’єрним офіцером розвідувального та зовнішньополітичного апарату США з досвідом у ЦРУ, Державному департаменті, Раді національної безпеки та ODNI.На ранньому етапі кар’єри він працював у Cato Institute (think tank) та в офісі U.S. Trade Representative як автор промов, після чого перейшов на дипломатичну службу в Державному департаменті США.Потім понад 20 років у Центральному розвідувальному управлінні США як аналітик і оперативний офіцер clandestine service, також обіймав посаду Chief of Station за кордоном. Пізніше він працював у Раді національної безпеки США як Deputy Senior Director for Europe and Russia, де його зона відповідальності охоплювала Європу, росію та пов’язані стратегічні питання безпеки. У 2025 році Трамп висунув його на посаду PDDNI, а в липні 2025 року Сенат затвердив це призначення.Це означає, що Лукас належить не до суто політичних призначенців, а до кар’єрного ядра американської розвідки з табору жорстких інституційних реалістів з глибоким досвідом як в аналітиці, так і в операціях.У відкритих джерелах США не виявлено прямих публічних висловлювань Лукаса спеціально про Україну. Однак його попередня посада в NSC як посадовця, відповідального за Європу та росію, прямо вказує, що український напрямок був частиною його професійної зони відповідальності в структурі. Важливо, що в доступних джерелах Лукас не постає як критик підтримки України і не має репутації проросійського або ізоляціоністського посадовця. Через кар’єрний профіль та його роботу в NSC на напрямку Europe and russia та багаторічна служба в ЦРУ свідчать, що він сприймає росію як довгострокового стратегічного суперника, який поєднує силовий тиск, розвідку, кібероперації та політичний вплив. Ранні зв’язки з Cato Institute також важливі як інтелектуальний маркер, пов’язані з цим think tank матеріали трактують російську систему як корумповану, автократичну і таку, що спирається на деформовану державну та кланову економіку, яка несе загрозу США. Хоча це не дорівнює прямому погляду Лукаса, ця рамка добре узгоджується з його подальшою кар’єрою в структурах, які працювали саме по російській загрозі. Також важливий плідний зв’язок Лукаса з ЦРУ який є центральним елементом його біографії, а не другорядним епізодом, понад два десятиліття служби в ЦРУ в ролях аналітика, оперативного офіцера та керівника резидентури за кордоном. Це означає, що він сформований у професійній культурі ЦРУ та належить до того типу американських інституційних чиновників та стратегічного бачення загроз. Це також наводить нас на адекватну співпрацю, бо ЦРУ та зв’язки з Джоном Реткліффом, який являється одним з небагатьох адекватних, хто за нас.Тому маємо всі шанси на +1 одну людину, з якою можна мати справи. Побачимо, уже краще Тулсі. UAF | Ukrainian Armchair Front

Одна з моїх улюблених тем, яку регулярно обговорюють русопітеки, «сильні офіцери», «бойові генерали» і вся ця ностальгія за армійською ініціативою, яку знищують якісь абстрактні погані люди.За сотні прочитаних подібних дописів майже ніхто прямо не назвав головне: а хто саме цих офіцерів і генералів тихенько прибрав, знищив, посадив або списав? І хто насправді боїться, щоб такі офіцери ставали популярними, впізнаваними й авторитетними не лише в армії, а й серед цивільних?Головне, що ця практика в них існувала завжди. Ініціативних людей апаратна система пережовувала, випльовувала та просто знищувала роками. Для мене один із найяскравіших прикладів — сталінські часи.Коли люди говорять про катастрофічні поразки СРСР на початку Другої світової, часто забувають, що Сталін власноруч обезголовив власну армію ще до того, як пролунав перший постріл. Це була не просто політична боротьба. Це було нищення інтелектуального фундаменту війська через хворобливу параною Сталіна, яка боялася будь-якої автономної сили поруч із собою.Першою і, мабуть, найважливішою «жертвою» цієї параної став Михайло Тухачевський. Один із найсильніших військових умів Червоної армії, людина, яка подекуди випереджала свій час. Він говорив про модернізацію, механізацію, роль танків і авіації тоді, коли багато хто ще мислив категоріями попередньої війни. Проте Сталін побачив у ньому загрозу своїй абсолютній владі. Тухачевського звинуватили у змові з Німеччиною, швидко провели через тортури, вибили зізнання і врешті-решт стратили у 1937 році. Разом із ним прибрали цілу групу командирів, які могли бути кістяком армії.Серед них був Ієронім Уборевич — близький до Тухачевського командир, який займався модернізацією радянської піхоти й військової підготовки. У часи сталінського терору дружба з «неправильною» людиною вже була автоматично смертним вироком. Уборевича звинуватили у змові та шпигунстві, того ж тижня стратили разом з іншими командирами. Але система не зупинилася на вбивстві самого Уборевича — всю його родину відправили до трудових таборів.Або мій улюблений приклад ублюдок — Йона Якір. Для червоних — бойовий герой, людина, яка будувала радянську армію майже з нуля. Для України — один із тих, хто був частиною більшовицької машини насильства. Він командував 45-ю стрілецькою дивізією, брав участь у придушенні антибільшовицького опору на українських землях, очолював Український, а потім Київський військові округи.Підрозділи під його командуванням залучалися до оточення українських сіл, вилучення продуктів у селян під час Голодомору та придушення селянських повстань проти колективізації. Він входив до радянської політичної системи на території України, був частиною партійного апарату й підтримував загальну сталінську лінію терору. Тобто був максимально лояльною людиною до Сталіна та партії. Якір не був якимось антисталінським чи прихованим ворогом режиму.Але його доля вирішилася миттєво, таємна поліція витягла його з дому посеред ночі, провели швидкий закритий суд, після чого розстріляли як собаку, а будь-які згадки про нього ретельно видалили з військових архівів.І таких історій, де вчорашній герой революції й будівничий армії сьогодні — герой, завтра — «зрадник», якого треба стерти не тільки фізично, а й з публічної пам’яті. Сотні, якщо не тисячі.UAF | Ukrainian Armchair Front

Сьогодні сталася особисто для мене дуже історична подія, держава Україна запустила процес повернення українських героїв та історичних постатей, похованих за кордоном.Першими повертають тіла Андрія Мельника та його дружини Софії з Люксембурга.Андрій Мельник — український військовий, політичний діяч і один із ключових провідників українського націоналістичного руху першої половини ХХ століття, друг полковника Євгена Коновальця. Він народився у Волі Якубовій на Дрогобиччині, навчався в гімназіях Галичини, а згодом здобув фах інженера-лісівника у Відні.Під час Першої світової війни Мельник добровольцем вступив до Легіону Українських січових стрільців і воював у важких боях у Карпатах, зокрема на Маківці та Лисоні, де проявив себе хоробрим офіцером. Під Лисонею був поранений і потрапив у російський полон, з якого зумів утекти. Пізніше став одним з організаторів Куреня січових стрільців у Києві, брав участь у боях за столицю, дослужився до отамана й начальника штабу Дієвої армії УНР.Після поразки визвольних змагань Мельник став одним із засновників Української військової організації та керівником її Крайової команди в Галичині, а згодом увійшов до Проводу ОУН. У 1938 році, після вбивства Євгена Коновальця, його обрали другим головою Проводу ОУН. За німецької окупації він був заарештований і утримувався в концтаборі Заксенгаузен. Пізніше жив в еміграції й працював з українською діаспорою.Я особисто дуже довго чекав таких дій від нашої держави. Нам потрібно повернути якщо не всіх, то якомога більше наших історичних постатей. Потрібно створити пантеон, де вони спочиватимуть у вільній суверенній українській державі, за яку вони й боролися.Так, вони мали свої конфлікти, протиріччя, різні погляди на державу й дуже непрості біографії. Але ми повинні примирити посмертно та забути ті протиріччя, які існували між ними. Не стерти складність, не зробити всіх однаковими, а повернути їх у наш простір пам’яті без подальших суперечок між нами. Щоб ми й наступні покоління знали свою історію, могли побачити їх, відчувати що вони тут на батьківщині, знали своїх людей і ціну цієї держави. UAF | Ukrainian Armchair Front

Перша українська КАБ готова до бойового застосування Продовжуємо розвивати українські high tech-рішення для фронту. Учасник Brave1 створив першу українську керовану авіаційну бомбу, яка вже пройшла необхідні випробування та готова до бойового застосування.Розробка тривала 17 місяців. Українська КАБ має унікальну конструкцію та створена з урахуванням реалій сучасної війни. Це не копія західних чи радянських рішень, а власна розробка українських інженерів для ефективного ураження укріплень, командних пунктів та інших цілей ворога на десятки кілометрів углиб після пуску.Бойова частина — 250 кг. Міноборони вже закупило першу експериментальну партію. Зараз пілоти відпрацьовують бойові сценарії та адаптують застосування нового засобу в реальних умовах війни.Україна переходить від імпорту окремих рішень до створення власної high tech-зброї, яка системно посилює Сили оборони та дає технологічну перевагу на полі бою.Незабаром українські КАБи працюватимуть по цілях ворога. Масштабуємо рішення, які збільшують дальність і точність ураження та змінюють правила сучасної війни.

Так, шановні пани та панянки, після однієї дорослої дискусії з дуже розумним дядьком виникло таке питання до вас.От уявімо ситуацію: вам сьогодні пропонують піти на державну службу. Не десь «на паперах», а на нормальну посаду. Плюс-мінус рівень вище середнього.Що конкретно вас би зупинило? Не в форматі жартів чи сміхуйок, а реально. Які фактори для вас критичні?Наприклад, для мене один із головних моментів — це наше ПЕПство. У тому вигляді, в якому воно зараз існує. Бо фактично це історія про довічну токсичність для людини після держслужби. Постійні перевірки, проблеми з банками, рахунками, бізнесом і купа бюрократичного геморою навіть після того, як ти вже давно пішов з посади.Другий момент — сама корпоративна культура в багатьох держструктурах. Дуже багато людей, які там працювали або працюють, описують це як середовище, де ініціатива часто карається, відповідальність розмита, а системність замінюється нескінченними погодженнями та внутрішньою політикою.А от у вас що? Що саме для вас було б головною причиною не йти в державну службу? Було б цікаво почитати. UAF | Ukrainian Armchair Front

Трохи вписався в срач між прихильниками Ремарка та Юнґера. Зрозумів, що багато людей так і не розуміють, чому Ернст Юнґер має такий вплив і чому його настільки поважають з точки зору його біографії та книг.І, мабуть, саме в цій незручній складності й криється причина його ваги.Бо його біографія — це не просто історія «солдата, який просто став філософом». Це значно складніше. Це історія людини, яка пройшла через дві світові війни, побачила народження й крах кількох політичних світів, але до кінця життя так і залишилася фігурою дуже незручною.У Першу світову він був хоробрим настільки, що був на межі самознищення. У 1914 році пішов добровольцем до німецької армії, служив у 73-му Гановерському полку, швидко став офіцером і воював не десь у тилу, а в самій м’ясорубці Західного фронту.Сомма, штурмові групи, окопи, гранати, постійний ближній бій, поранення одне за одним. Юнґер пережив те, що більшість людей не переживає навіть у кошмарах. За війну він був поранений багато разів, отримав Pour le Mérite — одну з найвищих військових нагород Німецької імперії — і вийшов із війни не пацифістом, а людиною, яка сприймала війну як страшну, але майже метафізичну кузню особистості.Саме з цього досвіду написані «В сталевих грозах» — одна з найсильніших книжок про Першу світову. Її сила не в моралізаторстві, а в холодній точності та брутальній реальності. Юнґер описує війну очима людини, яка не просто її пережила, а певною мірою в ній сформувалася.Потім прийшла міжвоєнна Німеччина, Веймарська республіка, яка народилася в муках і в муках померла, націоналізм, політична лють, радикалізація, фашизм, а далі — нацизм. І тут Юнґер теж відзначився тим, що знову не став своїм для Рейху.Не був демократом у сучасному сенсі. Його ранні тексти точно не були миролюбними чи гуманістичними. Але він також не став нацистом. Відмовлявся від пропозицій НСДАП, критикував ідеологію, не вступив у партію, а його «На мармурових скелях» читали як алегоричну критику тоталітарної диктатури.Під час Другої світової Юнґер служив тиловим офіцером у Вермахті в окупованому Парижі. Він залишався солдатом своєї держави й носив німецький мундир, але водночас дедалі сильніше дистанціювався від нацистської партії та її ідеології. Юнґер мав контакти з французьким рухом Опору, що зрештою зробило його небажаною фігурою для режиму та призвело до його усунення зі служби. Його запідозрили у зв'язках із колом офіцерів, які організували невдалий замах на Гітлера 1944 року. Його безпосередні начальники в Парижі були страчені, а Юнґера врятував лише його статус всесвітньо відомого письменника та героя Першої світової війни. За критику Гітлера, сина забрали на війну де той помер. Оце, власне, і робить Юнґера таким складним і цікавим. Він незручний ані для культу, ані для простого засудження. Він занадто правий і мілітарний для комфортного ліберального канону. Але занадто незалежний, естетично холодний і внутрішньо автономний для радикальних правих. У ньому дивно поєднувалися холодна воїнська жорсткість і здатність бачити в противнику не лише мішень, а людину. Юнґер описував як уже збирався вбити ворожого солдата, але, побачивши світлину його родини, відпустив його.Після війни він відмовився проходити стандартну денацифікаційну процедуру, бо наполягав, що нацистом не був. За це мав проблеми з публікаціями. Але з часом повернувся в літературу вже не як співець «сталевої» людини, а як мислитель дистанції, внутрішньої свободи й автономії людини перед масовими ідеологіями та системою.Його пізніша фігура — це вже не штурмовик і не ідеальний солдат, а спостерігач, мандрівник і мислитель дистанції. Людина, яка не вірить у масові ідеології, не хоче розчинятися в державі, партії чи натовпі й намагається зберегти внутрішню автономію в епоху тотального тиску.У цьому є дуже важливе переосмислення. Молодий Юнґер шукав сенс у війні, дисципліні, ризику й екстремальному досвіді. Старий Юнґер дедалі більше шукав спосіб не бути перемеленим машиною історії.UAF | Ukrainian Armchair Front

Чесно, мене давно якось не дивують історії про те, як українські (і не тільки) політики ходять до гадалок, мольфарок, астрологів чи тримають біля себе «духовних наставників», які мають відмолити, захистити, зняти порчу і зберегти від темних сил.Хоча це лютий крінж, але не новина. Це частина значно ширшого явища — ірраціонального, конспірологічного та магічного мислення елітами. І їх таких там багато повірте, просто тут ми це побачили. Це такий собі синдром пошуку глибинного сенсу у всьому.Людям, які в політиці, часто важко прийняти просту й неприємну річ, політика часто не є шаховою партією геніїв, якою керують вищі темні сили. Тому їм і постійно треба знайти пояснення хаосу, емоціям, страху, імпровізації, тупості, жадібності і випадковим рішенням людей, які знаходяться з ними біля влади.Їхньому мозку важко жити з думкою, що їх життя залежить не від долі, а від таких же політичних тварин, які можуть діяти просто хаотично, тупо і ситуативно. Тому мозок постійно шукає прихований сенс. Таємну логіку. Орден. Глибинну державу. Хитрий план. Пророкування. Знак згори. Захист лісових духів.Конспірологія для людей працює як психологічний захист, створює ілюзію порядку там, де насправді може бути просто бардак.В українському суспільстві це, наприклад, часто можна помітити в стійкому запиті на Месію-державника. На батька нації. На людину, яка прийде і все вирішить. Зеленський свого часу теж став символом антисистемності, але це не скасовує все одно загального запиту, суспільство знову починає шукати новий образ рятівника.Та що тут говорити. Згадайте наприклад бабу Тимошенко з її поїздками до мольфарок та пророцтвами. Згадайте інших політиків, у яких завжди був хтось під боком, хто «молиться», «бачить», «підказує» або «захищає», браслетики всякі, обереги, батюшки, приватні церкви вдома тощо. Згадайте тонни програм про потойбічне, екстрасенсів, намолені місця, порчі, прокляття і сакральні енергії.Це ж було не десь на маргінесі. Це частина масової культури. А політики — не інопланетяни. Вони виростають із того самого суспільства. Я впевнений, у кожного є знайомі, які трохи з приколом в голові на щось схоже.У США наприклад трохи відрізняється ситуація. Трампісти та конспірологи бачать у «Deep State» таємну групу людей, яка нібито керує світом у власних інтересах. Хоча в реальності це переважно складна бюрократична система, інституції, правила гри, інерція апарату і конфлікт груп інтересів. Але для спрощеного розуміння світу значно зручніше вигадати орден ілюмінатів, рептилоїдів, всяких демонів, світовий уряд чи таємну змову.Бо складна реальність вимагає зусиль. А конспірологія та потойбічне дає швидку спрощену відповідь на всі питання, все зрозуміло, все хтось контролює, винні знайдені. Карма існує. Нумерологія все розкаже. Гороскоп розкаже. Вони хочуть відчуття, що за хаосом є таємний сенс. Навіть якщо цього сенсу там ніколи не було.UAF | Ukrainian Armchair Front

Голова Palantir Алекс Карп вважає небезпечною скептичну позицію Німеччини щодо технологій його компанії. Він закликає Європу не орієнтуватися на політичні фаворити, а купувати технології, які вже зарекомендували себе в Україні у боротьбі з Росією,пише Weltℹ️ Palantir забезпечує програмним забезпеченням США, Ізраїль та Україну. Однак Бундесвер поки що не планує інтегрувати його продукти.Карп висловлює здивування через негативне ставлення Бундесверу до свого програмного забезпечення та активно просуває українські оборонні технології. Відповідно високо оцінює Україну, яка, за його словами, «створила одну з найважливіших систем військової оборони у світі», а після зустрічі з Зеленським та міністром оборони Федоровим у Києві не поділяє песимістичних настроїв Німеччини:Кожна людина, з якою ми спілкувалися, вірить, що вони [українці] переможуть у війні. Вони дуже оптимістично налаштовані Карп пишається тим, що його компанія робить внесок у успішну оборону України. І описує, як українська армія використовує продукти Palantir:Можна сказати, що це свого роду операційна система для війни. Як компанії використовують операційні системи, так і Україна створила таку систему для сучасного поля бою Україна керує полем бою, так само як технокомпанія обслуговує клієнтів. Тільки замість звичайних питань ідеться про інші:Скільки російських солдатів гине на квадратний кілометр? І чому, як і які засоби застосовувалися, що спрацювало, а що — ні? Карп закликає інші європейські країни скористатися цим досвідом і купувати перевірені українські технології. Які продукти Європа купуватиме для своєї оборони? Чи купуватиме вона продукти, перевірені в презентаціях PowerPoint? Чи купуватиме продукти, які самостійно стримали велику військову потугу? Поле бою — це «найжорсткіше місце у світі», щоб перевірити, чи щось працює, каже Карп, і сподівається, що «європейці будуть відкритими до продуктів, розроблених в Україні».Карп запевняє, що його компанія не має доступу до українських даних, навіть якщо українські військові використовують частину його програмного забезпечення:Коли вони займаються протиповітряною обороною або цілевказанням, майже весь код написаний ними самими і перебуває під їхнім контролем. Ми не маємо до нього доступу. У цьому сенсі, на мою думку, немає проблеми з суверенітетом. Я не можу вам сказати, що вони роблять і як саме, і я не можу їм перешкодити. Це повністю під їхнім контролем Німецьку відмову Карп сприймає критично. За його словами, програмне забезпечення Palantir використовується на всіх значущих полях бою у світі, «і це не випадково». Водночас він розуміє, що Німеччина та інші великі країни «хочуть мати автономні системи — і вони мають їх мати». Однак Карп не розуміє, чому Німеччина може дозволити собі відмовитися від експертизи його компанії. Критичні дебати в Німеччині звучать для нього «наче розмова про чаклунство». І запитує:Як Німеччина взагалі змогла б продавати свою продукцію після Другої світової війни, якби тоді мислила таким чином? За словами Карпа, «однією з великих переваг України» було те, що «вони [українці] нічого не мали».

❗️Президент Володимир Зеленський не фігурує і не фігурував у розслідуванні про відмивання 460 млн грн на елітній нерухомості під Києвом, заявив директор НАБУ Семен Кривонос під час спільного з керівником САП Олександром Клименком брифінгу в справі про. Ось інші заяви з цього брифінгу:🔴Операція «Мідас» складалась з кількох напрямків розслідування, які вели різні підрозділи. Жоден з керівників підрозділу не знав всі складові операції — це було відомо лише керівникам САП та НАБУ. Так антикори намагались уникнути витоку даних.🔴Деякі напрямки розслідування досі знаходяться в стані «операції під прикриттям», тому про них публічно розкажуть пізніше.🔴Антикори продовжують слідство за різними напрямками: енергетика, оборонка, в тому числі закупівля дронів та озброєння. Клименко наголошує, що слідство направило велику кількість запитів у межах міжнародної співпраці.🔴Правоохоронці зафіксували тиск на експертів у справі про відмивання грошей, відкрито кримінальне провадження. У НАБУ вважають, що тиск могли чинити співробітники СБУ. «Були здійснені відповідні перегляди в базах даних щодо цих експертів, якась невідома особа підійшла до експерта і передала якийсь сигнал щодо обережності в цій експертизі», — каже Кривонос.🔴Клименко поскаржився, що Служба фінмоніторингу продовжує «італійську забастовку». Він зазначив, що з листопада нема результатів взаємодії між НАБУ і цією службою: фінмоніторинг не заблокував жодні кошти за кордоном, а матеріали, які служба направляє в НАБУ, не мають жодної корисної інформації.🔴Секретар РНБО та колишній міністр оборони Рустем Умєров був на допиті, він має статус свідка.🔴САП проситиме для ексголови Офісу президента Андрія Єрмака запобіжку у вигляді тримання під вартою з заставою в 180 млн грн. Допиту Єрмака правоохоронці ще не проводили.@babel

Давайте так. Бачу, є люди, які невдоволені тим, що сьогодні ми не випускаємо все, що може летіти, прямо по Красній площі, щоб «розхитати режим» через жахливу картинку удару по багаторічній російській скрєпі.Я хотів би почитати відразу аргументи: хто саме мав бити туди в момент, коли там є представники інших країн, чи коли кілька днів тому підключали Трампа, щоб ми «не зірвали» їхню священну скрєпу? І головне — як саме мало б виглядати це руйнування авторитету одиночною атакою? Бо якщо взяти хоча б тих самих Z-воєнкорів і російських лідерів думок, то вони вже горять так, ніби путіну прямо на Красній площі публічно вкрутили в ухо хуй та обісцяли. Хоча б подивіться, як Пєсков вчора, червоний як головка собачого органу, чмякав-хуякав на камеру. Величю там явно не пахло. То чим це не удар по скрєпі? Коли ми нав’язали свою рамку до вечірньої появи указу з дозволом провести парад?Мені здається, медійно їх якраз переграли. Вони чекали картинки сили, контролю і величі. А ми побачили публічне скигління, помножене на сотні дописів горящих срак від русопітеків. А удари будуть так чи інакше і їх буде ще більше. Побачите 😏Не завжди одиночний удар по скрєпі буває успішним кроком. Іноді набагато краще, щоб русопітеки, які формують рамку сприйняття реальності для холопів, починали кричати, панікувати і вимагати від царя негайної помсти тупаючи ніжками. (які ще не ампутовані) А це, вибачте, теж дуже непоганий результат. Чи не так? UAF | Ukrainian Armchair Front