о, це цікаво

"З історій про переклад.

В одне видавництво, з яким довелось колись співпрацювати, надійшла була пропозиція перекладу книги з польської мови. Автор помер давно (тобто не треба турбуватись за авторські права), переклад вже готовий, тема твору ходова, перекладач згідний на стандартну оплату. Ідеально з комерційного боку для видавництва.

Підписали договір, взяли в роботу. Поверхневий огляд-перевірка тексту не виявив проблем — ну дещо коряво, але це все можна буде поправити. Перший дзвіночок був від літ.редакторки. Якось підозріло багато виправлень. Вирішили ретельніше звірити з оригіналом — з’ясувалось, що вже на перших 10 сторінках є місця, які перекладені буквально протилежно до того, що написано...

Запитали у перекладача — «ой, справді, помилився». Ну всяке буває, але вирішили дати на ґрунтовну перевірку окремому додатковому редактору, який мав практику перекладу з польської. Той знайшов ще купу таких дивних місць і помилок, яких не мало бути.
Може ми самі щось не знаємо? Зібрали всі зауваження разом, відправили перекладачу з питаннями «чому так?». У відповідь він надіслав дивний лист, де на частину відповідей були цитати з якогось чатжпт (він буквально закинув питання в ші і скопіював відповіді), а на іншу частину зауважень отримали відповіді, які спричинились до підозри ... і подальше спілкування цю підозру прямо підтвердило: перекладач ... не знав польської мови, якою було написано оригінал твору. І не просто не знав якоїсь рідкісної діалектної лексики, а не знав таких азів як звичайне відмінювання. Тобто весь «переклад» був зроблений на основі фонетичної схожості слів і чогось як Гугл.транслейт чи навіть РутаПлай.
Ефект відкриття для нас був десь такий, якби їхали в потягу і раптом дізнались, що наші попутники по купе вампіри.

Але не це виявилось найгіршим — перекладач, замість просто визнати всі обставини і шукати разом вихід, почав наполягати на своїй правоті. Потім виявилось, що й про українську мову в нього своєрідне уявлення (найбільш пам’ятним було твердження, що «Словарь Грінченка» - це слобожанська змосковлена лексика). Проблемою також стало, що людина не до кінця розуміє, що перекладач все ж не автор і не може правити авторський текст в фактологічній площині, керуючись лише власним уявленням про реальність (фактично проектуючи без будь-яких застережень досвід свого сільського дитинства на село середини XIX ст., про яке був твір).

Варіанту взагалі відмовитись від проекту не було, бо на момент виявлення проблеми видавництво вже вклалось в ілюстрування. А відмова від співпраці з «Перекладачем» і замовлення нового перекладу в іншого перекладача могла б породити звинувачення видавництва, що воно вкрало переклад і видало під іншим іменем.

Все завершилось тим, що текст доперекладав-доредагував вищезгаданий другий редактор, ставши фактично ж співперекладачем.

«Перекладач» потім ще якийсь час повідомляв, що він не задоволений як вчинили з його «перекладом», навіть посилав своїх знайомих обурливо коментувати в соц.мережах."

_______
Ваші історії про книговидавничу сферу можете надсилати ось
сюди.