📚

«Земля молодих» Катерини Шильпп виявилась саме тією книгою, яку неможливо читати бездумно по декілька сотень сторінок за вечір. Вона написана настільки якісно і густо, що текст буквально змушує зупинятись. Думати. Уявляти.

💭 Повертатись до окремих речень ще раз. Мова тут дуже глибока й атмосферна. Іноді мені здавалось, що я реально чую ті мерзенні запахи, які описувала авторка. У книзі постійно присутнє відчуття некомфорту. Задушливі приміщення, темні ходи, липка тривога десь за спиною. Наче на тебе весь час хтось дивиться. Наче треба бігти, але ти не розумієш куди. І ця атмосфера тримається майже до самого фіналу. Фейт дуже сподобалась як головна героїня. Вона не якась “обрана” чи надто сильна персонажка. Звичайна дівчина, полохлива, добра, місцями розгублена. Але саме цим вона й чіпляє. Іноді хотілось дати їй ляща і сказати: “Ану зберись, у нас нема вибору”😠, але через це їй і віриш. Персонажі в книзі взагалі вийшли дуже живими. Хтось дратував. Хтось бісив просто неймовірно. А Кат🥰... ох, ну такого персонажа авторка створила. Дуже люблю подібну загадковість. Він чимось нагадував мені Алукарда своїм вайбом: незрозумілий, тривожний, притягуючий. Окремо хочу виділити оформлення книги💀. Малюнки тут просто насолода. Вони не для галочки, а реально доповнюють моторошну атмосферу історії. Деякі сцени через них ставали ще більш тривожними. Під час читання мені періодично згадувався «Фауст» з його подорожжю крізь щось потойбічне й темне🪦. Але тут зображення цього іншого світу мені сподобалось навіть більше. Воно дуже химерне, страшне і водночас заворожуюче. І окремий плюс за фінал. Кінець книги не злився, не розвалив всю історію, а навпаки дуже гарно все довів до завершення. Мені було цікаво буквально до останніх сторінок. P. S. Боятись не завжди страшно.