Сьогодні з самого ранку якось зі здоров’ям трохи не задалося, то влаштував собі читацький вихідний, а саме - лежав та читав. Ідеальне життя для книголюба, от би так весь час) Ще бі летіти на космічному кораблі при цьому)Дочитав “Втрачені зорі” Вадима Панченко. В цілому книга сподобалась, хоча вже ближче до фіналу виникли деякі питання щодо головного персонажа, якось все йому занадто легко вдалося, не без ризику, але все ж таки, і головне що при своїх можливостях не зовсім зрозуміло чого він грав в політичні ігри місцевих рас, хоча здається в самому фіналі я почав це розуміти. Тому другу частину відгуку одразу не пишу, треба ще трохи подумати. Але якщо не брати якихось не дуже суттєвих недоліків - книга мені зайшла, чекаю другу частину, бо в мене вже є купа здогадок щодо світу, а бо навіть світів, куди потрапив гекон Ал. Якщо хтось пропустив, ось тут перша частина відгуку🤝Почав читати “Атраменти” Уляни Кривохатько. Вже прочитав половину книги (вона невелика, всього 225 сторінок). Прям від самого початку сподобалась атмосфера антиутопічного світу, а саме України, Київської області й судячи з усього дія відбувається не в такому ж і далекому майбутньому, бо тільки відгриміла війна з росією, героїня ще пам’ятає, як часто зависала в тік-тоці чи інсті, як захоплювалася плівкової фотографією, а потім прийшли рудокосі “ельфи” з вузькими смарагдовими очима й світ змінився назавжди. Звісно вони все роблять для блага людства, як і всі тоталітарні режими. Але спочатку вони заборонили всі засоби “візуальної фіксації”, від фотоапаратів до смартфонів, камер, ноутів, комп’ютерів, телевізорів з камерами. І здається тут є якийсь секрет, який, можливо розкриє головна героїня. Мені сподобалось, що письменниця показує світ очима майже звичайної дівчини - не рембо, не спадкової революціонерки в 10-му поколінні, не супервумен, а звичайна мешканка Київщини. Фактично це погляд на антиутопічний світ очима звичайних людей, так собі, побутовий, максимально приземлений. І це виписано прям гарно. Читаю далі, відгук буде вже скоро.