попереду величаво ступають сходами довжелезні ноги. короткі шорти, посмішка, що тягне на кейс з грошима, і корона. картонна:) але як же по-справжньому вона в ній щаслива. з днем народження, незнайомко, хай ти завжди так тепло посміхатимешся світу на втіху.йду вздовж колії. чекаю. ще хвилина і сорок секунд. скільки це взагалі і нашо те почуття часу? хвилина сорок секунд — це двічі пірнути в спогади, відчути спрагу і повернутися в зараз.якраз щоб побачити посмішку через перон навпроти. поруч зі мною йому жваво махає рукою. знайомі вони, любов, видно що любов, навіть якщо минула.і волосся її танцює спогадами їх тихих секретів на зйомній квартирі. та зараз — прощання. його шлейф зоряним пилом закарбується ще на роки і роки спільного срібного космосу.скільки в вагоні схожих на минуле, на голлівудське, на марево.Айшварія Рай з райською шкірою, вболівальник Роналду з обличчям мого любого брата, красуня яка на ізі могла б зіграти в сучасному «буремному шляху» і розбивати серця дивлячись на нас з постеру на стіні і автобусній зупинці.новою мовою, яка потроху стає звичною не претендуючи на рідну, мене кличуть, пора виходити. тримаю сумку міцно, бо в місті що розбиває від радості серця треба трошечки не довіряти.тут так прийнято. можливо побачу на сходах таргана Джорджа. те, чого боїшся — дай йому імʼя. побачиш, як страх зміниться милуванням. в дитинстві нам казали, що Нью Йорк називають melting pot— горщик, в якому киплять культури. нічого вони не знають. Барселона давно поцупила пістряві сорочки, аромат карі, голосливі викрики португальською, підозрілі і надто відкрити марокканські очі, наше «Єва, йди сюди, куди ти пішла!» футболки XXXL з малюнком одного зі сполучених штатів, особливе повітря навколо іспанських дітей, які дивляться на тебе наче сам Бог відпочиває тобою.зайду і можливо почую перед сном «я тебе теж люблю, мамо».і пірну в книгу про чудо.мовою, яка стає зрозумілішою щодня, але не претендує на рідну.