Login Sign Up
Advert
Your ad spot
Reserve this exclusive slot for the selected period.
Buy advertising →
Telegram community logo - РУСАЛКІНЕ РАДІО
Added 06 Jan 2025

РУСАЛКІНЕ РАДІО

@mermaidradio
Number of subscribers: 159
Photos: 10
Links: 2
Description:
Про любовь до життя, як би іноді гірко не було.
Source

РУСАЛКІНЕ РАДІО | Мабуть, найпростіше й найболючіше відкриття цього року для мене — це л...

Telegram community logo - РУСАЛКІНЕ РАДІО РУСАЛКІНЕ РАДІО @mermaidradio
235 Views/Reach 2025-12-28 19:21 Message №216
Мабуть, найпростіше й найболючіше відкриття цього року для мене — це люди. Не в сенсі «людства», а типу своїх. Тих, із ким можна не тримати спину рівно і не виглядати зібраною. Тих, із ким не страшно бути живою.Ковід навчив нас ізоляції. Війна пішла далі: вона нахуй випалила дорогу до себе, порізала на шматки той тонкий внутрішній міст, яким ми ходили до опори й нормального діалогу з собою. І ми якось непомітно перестали дзвонити одне одному. Наче дзвінок то вже вторгнення!Наче живий голос — це занадто.Залишилися переписки, I’ll give you that. Але не дуріть себе, ці переписки без очей і без тепла, тому грош їм ціна. Електронні аватари нас самих автоматично відповідають «все норм», навіть коли всередині ніхуя не норм. І мене щиро дивує, чому ми напружуємося, коли друг телефонує без попередження, без узгодженого слоту в календарі. Перша думка часто: щось трапилося. Наче сам факт близькості вже катастрофа.Можливо, я помиляюся, але телефон, здається, вигадали саме для того, щоб можна було почути рідний голос і сказати «я тут». А потім говорити довго, плутано, сміятися не в тему, перескакувати з одного на інше — і це було б чесно.Я все більше переконуюся, що до себе люди доходять тільки через інших людей. Не напряму. Не в тиші чи ізоляції. А через дотик, через обійми, через момент, коли твоє серцебиття раптом синхронізується з іншим. Коли ділишся — і виявляється, що тягар уже не такий важкий. Бо ти поділився, розділив проблему, зменшив її лише звернувши теплу увагу твоєі важливої людини.В самотності завжди заводиться щось темне. Воно тихо шепоче, що краще мовчати. Що ніхто не витримає твоєї правди. І з часом це «щось» займає всю кімнату, в якій ти добровільно замкнувся. Так і перемагає: робить тебе акуратним, тихим і дуже зручним для страху, живим мерцем.Я не хочу так.І цей рік, здається, теж не хоче. Хочеться знову жити серед людей. Не ідеально, не красиво, а як є просто зараз. Хочеться зустрічатися, заходити одне до одного без приводу, готувати щось разом, дивитися дурні фільми, бути незграбними, голосними, справжніми. Хочеться пам’ятати, що людині завжди потрібна людина. І це не слабкість, а єдине, що колись зробило нас сильними.