Періодично я починаю вчитися шахам.Тактикам, мисленню гросмейстера, рішучості до авантюр.Раніше було важче.Бо я, чи то через накопичений страх, чи то провину (привіт, минуле), грала як інтелектуалка з кволою волею.Це коли ти робиш хід і одразу шкодуєш.Тебе ковтає адреналін, страх програшу, і вся ця велика гра летить під ліжко разом із дошкою.Але сьогодні я повернулася в гру. І я в ній — інша.У мене виросли різці.І ними хочеться рвати.Стратегічно. Безсердечно. З азартом.Якщо ви граєте, то знаєте, що в шахах є таке поняття як «звʼязка».Це коли, скажімо, твоя фігура під загрозою, але її не можуть чіпати, бо ззаду стоїть інша.Тихо. Уперто. Турботливо.І я ось що зрозуміла:якою б пиздатою фігурою ти не була — хоч ферзем, хоч нічною королевою з власним саундтреком —без звʼязки ти не виживеш.Без підтримки. Без того, хто прикриє.Навіть якщо це проста пєшка.Бо пєшка — це не солдат.Це твоя тінь. Твій тил. Твоя фортеця.І саме вона, в потрібний момент,дійде до кінця дошкиі стане всім, чим ти вірила, що вона ніколи не зможе стати.