Login Sign Up
Advert
Your ad spot
Reserve this exclusive slot for the selected period.
Buy advertising →
Telegram community logo - Меморіал.ua
Added 06 Dec 2025

Меморіал.ua

@memorial_ukraine
Number of subscribers: 4 566
Photos: 15,600
Videos: 228
Links: 4,470
Description:
Розповідаємо про полеглих героїв та цивільних українців, яких вбила Росія. 🔻Є запитання? Звертайтесь @Memorial_of_Heroes_bot 🔻 Підтримати платформу: https://memorial.ua/donate

👥 Number of subscribers

4 566
Average/Day:: -1
Average/Week:: 0
Average/Month:: -10

👁️ Average views per message

1 069
Average/Day:: 852
Average/Week:: 976
ERR: 23.41%

📊 Messages per Day

2.7
Last day: 0
Week average: 2.9
Average per day: 2.7

Status change history

Officially not confirmed 2025-12-06

Wall

Telegram statistics channel

👁 525 26-07-10 09:12
Олег Яровий народився на Миколаївщині, ріс розумним, допитливим і активним хлопцем. Після школи навчався в професійному коледжі на автослюсаря.Строкову службу проходив у лавах Національної гвардії України, там і зустрів повномасштабне вторгнення. У 2024 році підписав контракт. Він мав велику повагу до батальйону «Вовки Да Вінчі» і захоплювався ним. Пройшовши рекрутинг та навчання у Британії, доєднався до омріяного батальйону, що входить до складу 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем.У вересні 2024 року Олег наполіг, щоб увійти до складу групи, яка виходила на завдання. Це був його перший бій – біля міста Українськ на Донеччині. Тоді він сам стримував штурми, організував оборону в оточенні ворога, знищив із кулемета майже 30 російських окупантів та керував дронами для евакуації поранених. Він також перебрав на себе керування воїнами ТрО в напівоточенні.10 липня 2025 року захисник загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Муравка на Донеччині. Воїну назавжди 22 роки.
👁 613 26-07-06 16:01
Дмитру Безбородову було 16 років. Родом з Рубіжного Харківської області, згодом родина переїхала у селище Старий Салтів. Навчався на інженера-механіка. Зустрічався з дівчиною. У 18 років мріяв одружитися та купити автівку.10 жовтня 2025 року Дмитро з батьком і товаришем їхали в село Шестакове заготовляти дрова. Дорогою зламалась машина. Дмитро сказав, що в їхньому гаражі в Рубіжному лежить потрібна запчастина. Тільки в'їхали до села, як вилетів російський дрон і вдарив в автівку.Авто спалахнуло. Товариш витягнув Дмитра і його батька й побіг по допомогу. Українські військові відвезли поранених до лікарні. 12 жовтня Дмитро помер. Батько Олександр згадує: «Син мав багато друзів. У вільний час крутився зі мною біля машини, читав або дивився телевізор. Був простим, хорошим хлопцем, старшим серед братів. Завжди мені у всьому допомагав. Як тільки мав вільну хвилину, бавився з молодшим трирічним братом. Буває, закине його на плечі і носить. Тепер він щодня його згадує. Запитує: «Коли ми до Діми поїдемо?»
👁 1,770 26-07-03 05:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання Старший сержант Віктор Максімко поліг 19 квітня 2022 року в Маріуполі. Він був одним із 72 добровольців, які на гелікоптерах полетіли в оточене ворогом місто під час спецоперації ГУР. Воїну було 25 років.Віктор з Івано-Франківщини. Був добрим, позитивним, щирим, харизматичним. Любив історію України, захоплювався футболом. Опанував фах товарознавця у митній справі. «Любив працювати і ніколи не відмовляв у допомозі. Ще змалку мав власну думку, вирізнявся наполегливістю та впертістю», – розповіла сестра Ніна. Віктор був учасником Революції Гідності, у 2014–2016 роках воював у зоні АТО. Після завершення служби виїхав за кордон.«Два роки син був у Польщі. Працював у приватній фірмі, де виготовляли металопрофіль. Хотів відкрити таке виробництво в Україні», – сказала мати Марія. 27 лютого 2022 року Віктор повернувся до України. Разом з іншими добровольцями вирушив до оточеного Маріуполя. Востаннє виходив на зв'язок 16 квітня.Оборонця визнали загиблим за рішенням суду.
👁 932 26-06-28 05:59
🕯9:00 – хвилина мовчання Старший солдат Віталій Половенко, псевдо Вуйко, поліг 7 серпня 2024 року в селі Максимільянівка Донецької області внаслідок ураження боєприпасом із БпЛА. Воїнові було 26 років.Віталій народився у Львові. Закінчив заклад загальної середньої освіти №87 імені Ірини Калинець та Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг (зараз – професійний ліцей). Працював за спеціальністю у ресторані здорового харчування Tomatina.У 2018-2021 роках виконував бойові завдання у зоні ООС у складі військ артилерії. З початком повномасштабного вторгнення охороняв Скнилівський аеродром у складі військової частини А 2602. Згодом його перевели на Донецький напрямок до 46-ої окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ ЗС України.«Я дуже пишаюсь братом, його відвагою та мужністю. Він щиро любив Батьківщину та обороняв усіх нас до самої смерті. Я хочу, щоб люди не забували, якою ціною ми сьогодні живемо. Героям Слава!», – написала рідна сестра Анастасія. Віталія відзначили нагородою міні
👁 487 26-06-18 13:59
Один із побратимів жартома просив переселити його, бо вже не міг сміятися від жартів Спеца. Мати Руслана, Надія, додає: «Своїм почуттям гумору він підіймав дух побратимів так, що всі сміялися до сліз».Руслан Титович народився у Шостці. Змалку був дуже активним і спортивним, займався акробатикою та греко-римською боротьбою.Сестра Ангеліна згадує: «Він, як і я, рятував тварин і допомагав їм. Разом тягали додому всіх котів з околиць, рятували і їжачків, і ворон, і голубів». У дорослому віці Руслан так само захоплювався спортом, а ще риболовлею та мотоциклами. 24 лютого 2024 року добровільно долучився до війська. Служив у 108-му окремому механізованому батальйоні «Вовки Да Вінчі». За кмітливість і вміння швидко вчитися побратими дали йому псевдо Спец.Свій останній бій захисник прийняв 18 червня 2024 року поблизу Красногорівки на Донеччині.Вітчим Руслана, Олексій, – ветеран, який має інвалідність. Пересуваючись на милицях, він кілька разів на тиждень приїжджає до нього на кладовище з квітами.
👁 468 26-06-17 16:05
Валентин Кузьков працював на шахті. Після строкової служби – машиністом підземних електровозів, а потім був телевізійним майстром. Перед виходом на пенсію став фермером, вирощував зернові та овочеві культури. Жив у місті Семенівка на Чернігівщині. У 2024 році, коли місто стали сильно обстрілювати, подружжя виїхало в Дніпропетровську область. Та через велику любов до рідного краю Валентин за кілька місяців повернувся. «Тато особливо любив гуляти центральним парком Семенівки. Часто говорив, що кращого немає ніде у світі. Він умів помічати красу в дрібницях – у світлі, тиші, простих миттєвостях життя», – розповіла донька Аліна. «Брат був дуже доброю і працьовитою людиною», – сказала рідна сестра Тамара. 17 грудня 2024 року, коли почалася атака на місто, Валентин Кузьков вирішив сховатись у погребі біля свого будинку, та не встиг добігти до укриття кілька метрів. Ворожий снаряд влучив у помешкання, зачепивши чоловіка уламками. Валентин загинув. У нього залишились дружина, донька, сестра і троє онуків.
👁 1,140 26-06-14 05:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання 32-річний молодший сержант Сергій Драган поліг 25 лютого 2024 року біля села Орлівка на Донеччині.Сергій з Кіровоградщини. Жив у місті Первомайськ на Миколаївщині, працював у будівельній сфері. Був майстром на всі руки й доводив до кінця будь-яку справу. У 2020 році познайомився з майбутньою дружиною, невдовзі вони створили родину. Мріяли про спільне життя, дім і дітей, однак цим планам завадила велика війна. З початком повномасштабного вторгнення Сергій добровільно став на захист України. Обіймав посаду головного сержанта взводу у складі 61 окремої механізованої Степової бригади. За службу неодноразово отримував нагороди. «Сергій був щирою і доброю людиною з великої літери. Умів підтримати і допомогти, коли це було найпотрібніше. Для мене він був найкращим чоловіком – надійним і люблячим. Був моєю опорою у житті. Всі пам’ятатимуть його світлим, справжнім, з великим серцем», – написала дружина Нателла. У воїна залишилися дружина, мама, вітчим, сестри, брат і племінники.
👁 1,420 26-06-12 05:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання Солдат Владислав Безкровний на псевдо Кощей поліг 27 січня 2024 року на території Серебрянського лісництва Луганської області. Йому назавжди 23.Владислав із Кривого Рогу. Працював онлайн. З початком повномасштабної війни активно донатив і допомагав волонтерам. Після закінчення магістратури за фахом інженера-механіка підписав контракт із Нацгвардією України. Служив водієм бронетранспортера у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов».«Влад був цілеспрямованим, серйозним, справедливим і мудрим. Він ніколи не скаржився, завжди підтримував, в останній переписці написав: «У мене все добре, скоро почуємось»», – розповіла мати Людмила. «Для мене Влад назавжди залишиться прикладом справжньої дружби. Я довіряв йому повністю – без жодних сумнівів. Добрий, світлий, щирий, він ніколи не діяв із користі та завжди міг підтримати», – сказав найкращий друг. Посмертно Владислава нагородили орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня.
👁 2,280 26-06-06 09:22
💔 Три роки тому, 6 червня 2023 року, російська армія зруйнувала греблю Каховської ГЕС. Вода накрила міста і села Херсонщини, забираючи життя людей та руйнуючи їхні домівки.Внаслідок трагедії загинуло 33 людей. Кількість жертв на окупованих територіях невідома.Підрив Каховської ГЕС спричинив одну з найбільших техногенних та екологічних катастроф в історії незалежної України. Було затоплено 80 населених пунктів, понад 16 тисяч людей втратили свої домівки.🕊Від повені загинули Тетяна Крамаренко, Віктор Крамаренко, Антоніна Холодняк, Катерина Кручина, Сергій Борзов, Анатолій Корнєєв, Георгій Санін, Олексій Клименко, Валентина Ляшенко, Марія Щербина, Анатолій Ткаченко, Лариса Древаль, Анатолій Гуляєв. 🕊Вагітна Тетяна Гришко намагалась евакуювати рідних з Голої Пристані і загинула від російського обстрілу. Під час евакуації у Херсоні від обстрілів загинули рятувальник Кирило Сидорчук та боєць тероборони Володимир Кавуліч.Росія вчинила геноцид щодо мирних людей. Памʼятаймо кожну історію, кожну втрату.
👁 1,330 26-06-04 05:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання 30-річний старший солдат Дмитро Дмітрішин помер 29 серпня 2025 року через онкозахворювання. Дмитро з міста Щастя Луганської області. Працював вантажником на шахті. Цікавився автомобілями. Любив рибалити. З початком російсько-української війни в 2014 році чоловік добровольцем став на захист України. У 2016-му підписав контракт із ЗСУ. Служив у 53 ОМБр імені князя Володимира Мономаха, 93 ОМБр Холодний Яр і 59 окремій мотопіхотній бригаді. Врешті повернувся в підрозділ, в якому починав бойовий шлях.24 лютого 2022 року він зазнав серйозних поранень, а наступного дня потрапив у полон. За місяць повернувся додому. Чоловік протягом півтора місяця лікувався. Після цього вирушив на передову, де незабаром знову зазнав важкого поранення. Майже рік Дмитро проходив лікування. У 2024 році у нього виявили рак шлунку. Пройшов 4 курси хіміотерапії та переніс дві операції. Серце захисника не витримало. Дмитра нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та нагрудним знаком «За службу».