Telegram statistics channel - @marybezuhla

Завтра в Комітеті ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки будуть розглядати проєкт бюджету. Це просте заслуховування, Комітет не уповноважений рекомендувати бюджет, це робить Комітет з питань бюджету. Тим не менше, в кожному з комітетів відбуваються такі заслуховування, до яких можуть доєднатися всі бажаючі народні депутати. Більше того, парламент задуманий таким чином, що кожен народний депутат має право доєднатися без жодних обмежень до засідання будь-якого комітету.Так, наприклад, нещодавно взяла участь у засіданні Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності, присвяченого розслідуванню вбивства Андрія Парубія, і, незважаючи на те, що в комітеті такі персонажі, як Устінова чи Бужанський, змогла зробити це вільно. А інакше і бути не може. Це Закон.Тож завтра планую прийти на заслуховування бюджету у свій старий комітет, який має традицію уникати будь-яких засідань з експертним середовищем, намагається «морозитись» від нардепів з інших комітетів, та впевнена, ви вже забули про те, що такий був, як з нього пішла. Тим більше, не пам’ятаєте, хто його очолює, а це Олександр Завітневич — теоретично друга людина в країні щодо нацбезпеки, оборони та розвідки після Президента. Теоретично 😁Можливо, щось змінилось, тенденції покращилися? Завтра перевірю. Цікаві відчуття: прийти до колег після такої перерви.Якщо буде все цивілізовано та спокійно, то добре, якщо протидія, то зафіксую і подам, можливо, до суду щодо перешкоджання діяльності нардепа.Для чого? Перше, залишається проблема роботи комітету і десятки застарілих проблем не вирішуються, а ключові законопроєкти лежать без руху. Друге, цікаво, як колеги з комітету будуть заслуховувати відомства щодо бюджету. Наприклад, у нас досі немає візії, які збройні сили будуємо, штаби продовжують роздуватися і багато іншого — як це буде подаватися і яка буде реакція. По-третє, перевірю, як у комітеті поважають Закон і за цивілізованого розвитку подій допоможу їм, а у разі скандалу буду приходити ще і ще та фіксувати протидію з підготовкою матеріалів до суду.Так що, напишу, як пройде. Якщо перенесуть засідання, теж напишу))Треба штурхати їх.Змінимося або загинемо.

Росіяни завдали удару по логістичному центру компанії "Епіцентр" на Київщині. Це далеко не перший випадок цілеспрямованого знищення приватної цивільної інфраструктури та економічних спроможностей держави.Вважаю, треба передбачити (має бути достатньо постанови Кабміну) можливість для компаній та установ обладнувати об'єкти засобами захисту від росіян з неба та дати можливість громадянам долучатися до захисту неба за принципом ліцензування такої діяльності.Війна скрізь і надовго: якщо раніше звичним був охоронець на складі чи в школі, зараз звичним має бути протиповітряна оборона (ППО) на складі й у школі, на будь-якому об'єкті з відповідними цивільними ліцензованими фахівцями.Держава і сили оборони не в змозі прикрити кожен будинок, склад чи завод у країні, тому потрібно дати можливість компаніям та установам самостійно встановлювати ППО та наймати фахівців, наприклад тих, хто вміє працювати з дронами-перехоплювачами, за власні кошти.Для цього має бути ліцензія певного типу, можливо, схожа на ліцензію приватних військових компаній, але зі значно вужчим функціоналом. Звісно, під контролем військового командування щодо визначення меж і характеру діяльності в зоні відповідальності.Це реальний механізм інтенсифікувати захист неба повсюдно і сприяти розвитку технологій ППО.

Зверну увагу, що біля Добропілля ситуація продовжує погіршуватися, і ніякий російський "клин" не прибрали, а в Дніпропетровській області ворог продовжує закріплюватися в нових селах. Так, росіяни наступають ВСЕРЕДИНІ Дніпропетровської області. Ну і хто говорив правду про ситуацію на фронті — Deepstate і Мар’яна чи Генштаб?Жаль, що Президент досі читає незмінений Генштаб і тримає Сирського, а в РНБО засів ледь вигнаний з Міноборони Умєров.Це все повністю відповідальність Зеленського. За такий час неможливо ігнорувати реальність, або ж це такий задум. Мене не чують.Поведінка Президента й відсутність у нього запиту на критичні зміни в роботі та лідерстві сил оборони також, ймовірно, зумовлена очевидною відсутністю масового запиту в українському суспільстві на зміни у війську. Ми продовжуємо "вірити в ЗСУ", уникати ЗСУ або ж, потрапивши в систему, намагаємося "порішати з ЗСУ" різними шляхами. Меншість воює, а ще менша меншість — ідейно.Але водночас не звинувачую більшість: більшість треба спрямовувати, щоб люди довіряли системі, розуміли свій шлях і знали, що їх не відправлять на смерть за косий погляд чи пост у Фейсбуці.До прикладу, потрібна вже вчора:- військова юстиція, розшук СЗЧ, повернення у військо;- терміни служби;- скорочення штабів, збільшення бойової частини, ліквідація зайвих і фейкових підрозділів;- цифровізація бойових розпоряджень;- аналітика за себе і противника, а не бутафорія для прикриття "полковника із ОТУ";- реальний розвиток сержантського корпусу;-психологічний супровід бою.І багато, багато іншого.Загалом, при такому управлінні, військо воює саме по собі. Саме за себе. Децентралізовано зберігає стійкість.Функції оборони перемішані між ЗСУ, СБУ, Нацгвардією, Нацполом, розвідками тощо. Бедлам, який "списує" людей, гроші і "переводить стрілки".Ми заходимо в чергове коло періоду без ключових рішень, інерційного періоду.Проблема в тому, що аби вирватися з замкненого кола, потрібно внутрішньо змінитися в поточній ситуації військових і політичних ввідних, а якщо цього не буде зроблено, то не буде наступного циклу.Тож поки ми не змінимося, перебуватимемо в поточному циклі й урешті перетворимося на країну-хоспіс. Це буде поступово, як уже відбувається, рік за роком, місяць за місяцем. Це прекрасно розуміють у росії і максимально сприяють такому розвитку подій. Щодо рішучості США і Європи, світу — все бачите.Тільки повна мілітаризація держави, переосмислення, дисципліна і повага до правди в силах оборони на чолі з новими керівниками (які переважно мають бути взагалі не кадровими військовими, а людьми, що добровільно прийшли у військо, добившись успіху в корпоративному управлінні, бізнесі), залучення всього населення до війни і переведення економіки у режим війни повністю може вирвати нас із поточного циклу згасання і дати новий. Але поки що ми в інерції.Аби хоча б протриматися зараз, треба далі розвивати технології в підрозділах, координуватися горизонтально і цінувати правду між собою.І всім готуватись до блекауту.Додам, що міжнародна політика керівництва держави є об’єктивно сильною, а нова динаміка в Кабміні та Міноборони зокрема викликає в мене обережний оптимізм. Тим не менше, ключ до перемоги — сили оборони, те, як мислить і воює військо, хто ним керує і як розпоряджається людьми, зброєю та інформацією.Більше не маю, що сказати. Одна Мар’яна ситуацію не "переламає", роблю те, що в межах моїх особистих можливостей. Чим більше людей усвідомлюватимуть ситуацію й докладатимуться до пошуку виходу із замкненого кола, не прогинатимуться під "сторожів" інерції, тим більше у всіх нас шансів.Слава Україні!

Продовження:Пугачову багаторазово вишучували, використовуючи слова «пугачовський бунт». Інтервʼю стало таким - черговим для неї - правильно складеним бунтом того єдиного штибу, який «заходить» росіянам. Бунтом у символічному просторі. Пугачова взяла у російського народу (а вона чистокровна етнічна росіянка) його жагу час від часу вирватися та зробити егегей. Вона привʼязала до цього моральне повчання і сльозу - до яких росіяни ДУЖЕ охочі. Вона не була конкретною і прямою, але напівтонами дала зрозуміти все. А росіяни вельми полюбляють складні та хиткі психологічні та мовні конструкції, достоєвщинку, коли прямо нічого не сказано, але ніби все зрозуміло, а може і не все, і від того ще більш цікаво. Отже, вона сказала росіянам, що треба любити мир, а не смакувати війну. Що не можна ненавидіти і взагалі погано думати про людей, яких ви не знаєте. Що діти не мають вмирати у війні. Що совість важливіша за славу і гроші. Але головне не те, що вона це сказала, хоча сказала майстерно, як раз влучно для своєї аудиторії. Головне, що ЇЙ ЗА ЦЕ НІЧОГО НЕ БУДЕ. А значить, ТАК МОЖНА. А в Росії правда - не те, що правда, а те, що МОЖНА. Бо там з 15 століття всіх вбивають, хто рота розкрив. А Пугачову не вбили. Навіть іноагента не дали. Бо бояться.І є, чого боятись. Брєжнєв, Андропов, Горбачов, Єльцин, Путін - все це дрібні державні діячі епохи Алли Пугачової. Якщо вона комусь не дає місця в історії, то такого місця може і не бути. І ще невідомо, чи правильну сторону барикад обрали ті, хто зараз тримають владу…Весь цей набір меседжів та якість їх донесення робить Пугачову, безумовно, найсильнішим та найнебезпечнішим для Путіна російським політиком. Ось чому інтервʼю рекомендоване до вивчення молодим фахівцям, які хочуть більше знати про державу-агресора.P.S. моя опінія набула певного розголосу, і почалися питання, яким таким фахівцям може бути це потрібно. Пояснюю: тим, хто хоче займатися або займається розвідкою, контррозвідкою, стратегічними комунікаціями, дипломатією тощо".

За моєю інформацією, народний депутат України Федір Веніславський зареєстрував законопроєкт, що має дозволити виїзд за кордон усім військовозобов'язаним до 25 років (навіть не до 22), та підбурив колег його підписати, аби вивезти свого молодшого сина Андрія, 2004 року народження, якому зараз якраз 21 рік. Старший син народного депутата України Федір, 1992 року народження, заброньований на дипломатичній посаді і теж має можливість залишитися за кордоном.❗В той же час Веніславський — один з найактивніших противників будь‑яких ротацій і термінів служби та неодноразово блокував це питання в комітеті нацбезпеки, оборони та розвідки.Такі от подвійні стандарти. Ну а сини державного діяча зовсім не народжені для війни.При цьому законопроєкт, швидше за все, не буде розглядатися взагалі, але нардеп готовий збурити всю країну, аби виторгувати щось для своєї "черешеньки". В той час, як 21‑річні хлопці записуються на контракт, до чого Веніславський закликає (!).До речі, брат нардепа Вадим Веніславський обіймав керівні посади в прокуратурі Волинської області за часів Віктора Януковича й був люстрований, але в 2019 році Київський окружний суд скасував люстрацію за сприяння нардепа, який тоді зайшов якраз до Верховної Ради України, аж поки генпрокурорка Ірина Венедіктова не зайняла принципову позицію і брата таки було звільнено (офіційно: через неналежне виконання обов’язків). За це Венедіктова стала кровним ворогом нардепа Веніславського, і він активно добивався її звільнення.Ну і після звільнення Венедіктової, знову за прияння нардепа вже у 2024 році суд ухвалив рішення про поновлення люстрованого братика на посаді першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, апеляційний суд це рішення підтвердив... Вадим Веніславський, звісно, теж не служить — це якраз ті прокурори, які не йдуть. З корупційними оборудками у брата так собі: продавав сміттєвоз:)

24 серпня 1991 року чинній прем’єрці було 7 рочків, а чинному першому віцепрем’єру не виповнилося і року. Вони не отримали життєвого досвіду, яким був СРСР, не ходили до радянської школи, не були ні жовтенятами, ні піонерами, не працювали на заводах чи в держапараті тих часів, не вчили Леніна, не зазнавали репресій і не «пиляли» держпідприємства в 90-х.Ми народилися на зламі епохи й репрезентуємо нове покоління — покоління ровесників нової республіки, яке наразі відсуває попередників.У всіх цих старополітичних розбірках дуже непросто, але саме те, як зокрема Юлія та Михайло ладнають і ладнатимуть між собою попри розбірки й спроби зробити їх несуб’єктними, ведуть і вестимуть оновлений Кабмін, має значення. Їхня особиста гідність, воля до змін і готовність якісно діяти.Тож саме в цей день побажаю максимальної єдності, професійності та реалістичності керівництву КМУ, яке, знаю, має добрі наміри.Юліє і Михайле, будьте незалежними й ідіть попри все вперед.Фото: Юлія Свириденко, Михайло Федоров

Хронологія повної асинхронізації:Комітет з нацбезпеки, оборони та розвідки майже в повному складі, включаючи голову комітету Завітневича, на прохання Веніславського вносять законопроєкт, щоб дозволити чоловікам виїжджати до 22 років за кордон. Рішення приймається самостійно, бо Президента по телевізору побачили, треба підтримати. У прем'єрки Свириденко, Кабміну та ОП, а тим більше, Президента, НІХТО не питає.Водночас учора ж прем’єр Юлія Свириденко на годині запитань до Уряду відповідає, що питання не потребує закону і на рівні КМУ тривають консультації та уточнення даних. За моєю інформацією, в Кабміні сумніваються, чи взагалі слід реалізовувати таке право і що говорити Президентові, якщо статистика і ризики будуть невтішними. Але Веніславський знає "краще", не вперше.В той же час, КМУ вносить законопроєкт, який пропонує саджати за недозволений перетин кордону у воєнний час! При цьому під ризик потрапляють громадяни, які навіть переплутали довідки, а не перетинали ліс у спробі уникнення від військового обов’язку. За моєю інформацією, цей законопроєкт курсував на погодженнях у Кабміні давно і врешті система його "виплюнула", а нова прем’єрка відреагувала інерційно, отримавши промах.Така ситуація показує:Комітет ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки вже давно перетворився на дисфункціональну маячню, яку треба розпустити і перезібрати наново. Веніславський — самодур і підбурювач в комітеті, це вже далеко не перший випадок.Прем’єрці треба терміново приділити увагу комунікації Кабміну та реагуванню на промахи (звісно, не допускати їх краще), а всі закони та пріоритетні документи підписувати, керуючись в першу чергу здоровим глуздом, а не явною купою погоджень на автоматі серед усієї іншої бюрократії. Законопроєкт на реєстрацію — це не рутина! Це завжди подія, а населення, як правило, сприймає реєстрацію законопроєкту як голосування і зразу робить висновки. Звісно, всякі опоненти користуються та підігрівають. Я сама такі промахи мала не раз. Сподіваюся, обидва законопроєкти не будуть розглянуті взагалі, а прем'єрка зробить невідкладні висновки, і це буде такий останній випадок. Знаю, комітет нацбезпеки, оборони та розвідки, Веніславський із Завітневичем ніяких висновків не зроблять — їх можна тільки вигнати, а комітет перезібрати. Серед майже 400 нардепів знайшлося б 10–15 нормальних людей, які готові працювати у ВРУ на оборону в профільному комітеті.Такі справи.

Сьогодні голосувала за відновлення прямих трансляцій ВРУ. Це моя позиція. Від завтрашнього дня буду вести прямі трансляції сама, як мінімум, доки ВРУ не прийме задавнене рішення.Також планую у виборців збирати запитання до нардепів і задавати їх у прямому ефірі без монтажу, чесно: відповів гідно, уникнув чи збрехав — це справа кожного, я просто зафіксую.Парламент не мертвий, а страждає на хвороби популізму, подвійних стандартів і багато інших. Також, фактично, Парламент окупований опозицією через слабкість президентської фракції, коли багато людей у «монобільшості» втомилися, розчарувалися, здалися, самі віддали свою суб’єктність або ж і не здобували її. Звісно, частина нардепів з різних фракцій просто щось мутять, і їм все одно, що не так із Парламентом.Ми всі разом маємо спробувати хоча б трохи підлікувати Раду, адже найближчим часом ніякого миру не буде. Більше того, мир можливий тільки при переродженні країни у великий варіант Ізраїлю — озброєний і наскрізний. І це місія тут і зараз, у війну, не тільки Президента, якому випало керувати на історичному зламі епох, а й Парламенту!Рано і не можна списувати Верховну Раду України, треба нею займатися, а не тільки спостерігати, лаяти і дивитися на гниття. Треба підготувати ґрунт для тих, хто буде після нас! Це критично важлива місія. Переосмислила для себе ряд питань.

"Світлина, якою поділилися бійці в груповому чаті підрозділу, показує двох чоловіків у цивільному одязі, які виходять з будинку в центрі Покровська.— Обережно, це росіяни, — йдеться в повідомленні, що попереджає інших бійців 25-ї бригади.Останніми тижнями українські військові, дислоковані в місті, потерпають не лише від атак російських дронів, а й від піхоти, яка маскується під цивільних. Російські сили застосовують цю нову тактику, аби проникнути в Покровськ і атакувати українських бійців зсередини. Це частина російської гонитви за захопленням міста та якомога більшої території напередодні мирних переговорів Путіна з Трампом.Диверсійно-розвідувальні групи прориваються крізь ділянки оборони поблизу Добропілля в Донецькій області. Їхня мета — відрізати Покровськ і Краматорськ — ще один життєво важливий оплот Донбасу, який досі контролює Україна. Та попри все українські бійці відмовляються відступати з Покровська.Саме тут російські війська ховаються в цивільному одязі серед місцевих мешканців, розповів The Telegraph Ілля Петрина, заступник командира 25-ї повітрянодесантної бригади.Ми бачили, як росіяни переодягаються з військової форми навіть у нашу уніформу. Ми знаходимо російський військовий одяг у районах, де точно були вони.За словами Петрини, їхнє головне завдання — атакувати піхотні групи чи легкоброньовану техніку та порушувати українську логістику. Другорядне — спілкуватися з місцевими та поширювати дезінформацію.Вони кажуть їм, що в Покровську вже 500 росіян, аби переконати не допомагати українцям.Петрина стверджує, що хвиля заходу диверсантів у місто почалася з 18 липня, коли погана погода обмежила операції українських операторів дронів і дала російським військам змогу непомітно прослизнути в місто. Потім диверсанти рухалися групами по троє-четверо, займаючи покинуті будинки та вдягаючи будь-який цивільний одяг. В одному випадку російський солдат, останній вцілілий зі свого підрозділу, був виявлений у футболці Укрпошти.На відео, показаному The Telegraph, мобільний телефон, вилучений у російського солдата, містить карту Покровська. На ній позначено кольоровими номерами та маршрутами дороги, шляхи та безпечні лазівки, які використовують російські війська для проникнення в місто.— Ми знайшли маршрут, яким вони входили в місто, — каже Петрина. — Штурмову групу відправили туди, і вхід перекрили.Коли українські сили просувалися цим маршрутом, вони почали знаходити в будинках кинуту форму. Саме тоді ми розпочали фільтрацію серед цивільних, — додає він.Процес фільтрації тривав дев’ять днів. Українські бійці йшли від будинку до будинку вздовж маршрутів проникнення, розмовляючи з мешканцями, аби відрізнити друзів від ворогів. В одному будинку вони вступили в бій з російською групою. Українці ліквідували весь підрозділ, закидавши гранатами підвал, де ті ховалися.❗️ Цивільні в Покровську допомагають українським силам виявляти диверсантів. На одному відео двоє літніх мешканців спрямовують український дрон до будинку, де ховаються російські солдати [відео].Але присутність цивільних також ускладнює ситуацію, і трапляються випадки, коли українські бійці не впевнені, хто друг, а хто ворог. Так Петрина згадує випадок, коли на даху будівлі з’явилася загадкова антена.Наші дрони почали кружляти навколо цієї будівлі [думаючи, що там ховаються росіяни], і спочатку вийшов чоловік, а потім він показав свою дружину та дитину.Оскільки Україна не примусово евакуює людей з фронтових міст, бійці мусять постійно вирішувати, хто цивільний, а хто — замаскований ворог. Ця невизначеність також обмежує озброєння, яке вони можуть застосовувати, часто змушуючи покладатися на дрони замість артилерії".https://www.telegraph.co.uk/world-news/2025/08/13/russian-soldiers-disguised-civilian-clothing-infiltrating/

"А мій в Азові". Прочитайте. Єдиний син ексміністерки соціальної політики з 18 років у 2022 пішов добровольцем на війну. В "Азов". Я знала, але рада, що Оксана тепер сказала про це відкрито, для чого потрібна окрема мужність. Близькі кількох міністрів на війні, а зять ексміністерки у справах ветеранів Лапутіної та племінник першого заступника міністра закордонних справ Кислиці загинули...Реклама "А мій в Азові" викликала жваві дискусії про те, як мають/можуть себе поводити/почувати рідні військових. Хочу теж розповісти про свої почуття, бо мій єдиний син з 18 років, вже більше трьох років, теж воює і починав з Азову. Тому, напис "Мій в Азові" торкається мене безпосередньо. Що я як мама відчувала, коли чула про його загиблих побратимів? Звісно пекучий холод, бо те, що це не з ним - лише Боже провидіння!Що я як мама думала, коли чула, що по ньому під час сну повзають миші - біль, бо не так я уявляла його молодість і дорослішання.Але, що як мама я відчуваю весь час - неймовірну ГОРДІСТЬ! Бо мій син справжній чоловік, який мав сміливість стати на захист країни. Тому рідні військових не носять "показовий траур", а намагаються жити і робити все, щоб подвижництво їхніх найближчих не було марним, щоб вони повернулися в кращу країну!І так, я би дуже хотіла, щоб мій син, нарешті, зміг повноцінно вчитися, будувати кар'єру, зустрічатися з дівчиною, але я розумію, що спочатку його має хтось замінити.....І поки ця ситуація незмінна, дуже неприємно чути різні виправдання, на зразок: "мій не для війни", "нехай спочатку підуть діти чиновників", "як же я буду сама" і т.д. А ще складно мовчати на це у відповідь.Тож сьогодні вирішила більше не мовчати…Я щиро дякую Азову, що став першим місцем гарту для мого сина і сформували в ньому необхідні для боротьби навички.Я пишаюся всіма нашими дітьми, які обрали СВОБОДУ і ГІДНІСТЬ та відстоюють їх! Бережи кожного Боже!Оксана Жолнович