Враження щодо звернення Михайла Федорова про проблеми системи, корупцію і потребу в виборах під час війни. Дещо здивована, чесно. Це перше відкрите політичне звернення. Зрозуміло, що Михайло Альбертович довго тримався, щоб не стати опозицією, але врешті постав перед вибором: здатися чи перейти в опозицію. Нова опозиція та розконсервація політичного процесу не вигідні ні владі, ні традиційній опозиції, яка за роки звикла до свого особливого насидженого статусу. Водночас активний політичний процес дуже небезпечний, враховуючи війну. І що буде далі? Що робитиме росія? Чи можливі вибори? Якою може бути їхня якість, легітимність і представництво громадян — поза бюлетенем, усередині? Як із безпекою? Дуже багато питань. Друге. Федоров сім років працював усередині системи Зеленського і зараз її розкритикував. Але якщо корупція була настільки видимою, то чому тільки зараз? А якби Зеленський не звільнив? А якби повернув? То чи були б «видимими» корупція та інші проблеми, про які сказано? Я не в захваті від того, як повертається ситуація з обох боків. Каталізатором став особистий конфлікт двох дуже близьких людей, які працювали у владі разом сім років і тепер, напевне, не помиряться. Хоча звернула увагу, що кадру з Президентом під час звернення про проблеми так і не сталося. Це можна трактувати як ще одну спробу «не зачинити двері» остаточно? Водночас усе це показує загальне накопичення складнощів в державному механізмі, про які далі не можна мовчати та які не можна ігнорувати. Такі думки.