Марʼяна Безугла

"Це скотство і показуха срана". Командири про те, чи реально виконати наказ Сирського про обов'язкові ротації що два місяціРепортаж Hromadske з коментарями військових командирів, посилання https://hromadske.ua/viyskovi/265896-tse-skotstvo-i-pokazukha-srana-komandyry-pro-te-chy-realno-vykonaty-nakaz-syrskoho-pro-oboviazkovi-rotatsiyi-shcho-dva-misiatsi• Наказ Сирського: після 60 діб на позиціях обов'язкова ротація має відбутися максимум за місяць; контроль виконання — щомісячний, відповідальність — на командирах• Сирський заявив, що в Силах оборори є достатня кількість особового складу для створення трьох змін і забезпечення підготовки replacements• Командири на гарячих напрямках називають наказ нереальним: заміна бійця на деяких позиціях вимагає 10–23 днів лише на підхід• Один комбриг повідомив, що позиція розташована на 6 км у глибині противника — бійці там 260 діб, вивести їх і завести новачків практично неможливо• Інший комбриг не міняв бійця 140 діб — на його думку, це було не від хорошого життя• За словами командирів, можливість ротації залежить від інтенсивності боїв, тактики противника, комплектації бригади, рельєфу та погоди — "заганяти в однакові межі" всі напрямки несправедливо• Командир батальйону оцінив реальність виконання як 50/50: люди є, але група, що йшла на заміну, потрапила в засаду• Водночас комбриг на більш спокійному напрямку з достатнім поповненням повідомив, що в його бригаді немає солдатів понад два місяці на позиціях• Командир корпусу наразі не знає, як практично виконувати наказ, але поки що ніхто не вимагає суворого дотримання• Відповідальність за невиконання — переважно дисциплінарна (догани, службові розслідування, зняття з посади); за тяжких наслідків теоретично можливе кримінальне провадження• Командир роти на Покровському напрямку вважає, що нові перевірки стали додатковим бюрократичним тягарем, відірваним від реальності

Чому не коментувала реформу війська Михайла Федорова? Що відбувається? Спочатку треба розібратися, чи це взагалі реформа.Те, що зараз робить Федоров, не є класичною інституційною реформою війська. Це набір окремих проєктів, об’єднаних однією метою.І ця мета — не соціально справедлива війна.Мета — максимально підвищити ефективність ураження противника, пришвидшити темп бойових дій, досягти технологічної асиметрії та ПЕРЕМОГТИ росію якомога швидше.Не побудувати ідеальну систему.Не досягти абсолютної справедливості.Не очистити все від совка.Не зробити службу комфортною.Не реалізувати всі правильні гуманістичні принципи.Хоча частина цього може відбутися як побічний ефект.Але не як головна ціль.Саме тому багато хто зараз не розуміє, що відбувається.Люди дивляться на процес як на реформу державної інституції.Натомість Федоров діє як керівник технологічної корпорації під час жорсткої конкурентної боротьби. Як СЕО.У такій логіці збільшують внутрішню конкуренцію.Піднімають ставки.Залучають найкращих.Впроваджують технології.Відсікають неефективне.Постійно вимірюють результат.Не винагороджують за стаж.Винагороджують за результат.І все це робиться не заради комфорту системи, а заради досягнення мети.Тепер поставимо просте питання.Яка сьогодні мета війни?Соціальна справедливість?Комфортна служба?Тривала еволюція системи?Ні.Мета війни — ПЕРЕМОГА.У війні на виснаження, яку нав’язала нам Росія, багато хто вже забув, що перемога — це не мантра.Не психотерапія.Не мотиваційний банер в телемарафоні.Перемога — це стратегія.І кінцева мета.Причому якомога швидше.Бо лише тоді можна буде реально відновлювати життя.Цинічно?Так.Але війна взагалі цинічна.Для України класичні підходи дедалі більше означають затягування війни.Підхід технологічної корпорації може привести до перемоги.Може привести до поразки.Але він точно не залишає нас у статусі кво.Тому проєкти Федорова — не про людей. Вони про системи, механізми та інструменти перемоги.Зокрема:• дрони на всіх рівнях війська;• цифрові системи управління, контролю та ситуаційної обізнаності;• масове ураження логістики противника;• удари по стратегічній глибині Росії;• системи перехоплення дронів;• технологічний захист міст;• нові засоби протиракетної оборони;• міжнародні технологічні та виробничі партнерства.Усе це — про одне.Забезпечити реальну асиметричну ПЕРЕВАГУ над росією.Перемогти.Якомога швидше.Тому що тоді будуть і демобілізація, і соціальні зміни, і повернення до нормального життя.Поки триває війна, будь-які правильні рішення залишатимуться частковими.Тому що війна поглинає все.У цій моделі неефективне прибирається.Ті, хто не можуть адаптуватися, відходять убік.Навіть якщо це генерал.Навіть якщо це дуже заслужений генерал.Навіть якщо це Головком.Посада ще може залишитися.Вплив — уже ні.Зараз у нас не класичний міністр.Зараз у нас СЕО.Чи подобається мені такий підхід?Не в усьому.Мені не подобаються закритість процесів.Не подобається усунення багатьох фахівців, але не Сирського.Не подобається дефіцит зовнішнього контролю.Не подобається жорсткість багатьох рішень.Іноді навіть жорстокість.Але я поки не бачу іншого суб’єкта, який настільки системно намагається створити технологічну асиметрію.І найголовніше.Попри корпоративну логіку, він хоча б пробує відповідати на питання, які роками ігнорували значно більш емпатійні міністри, чиновники та генерали.Наприклад, питання термінів служби.Так, він шукає рішення в межах головної мети.Так, він не ставить це вище за перемогу.Але він хоча б визнає проблему.І ще.Спробуйте чесно відповісти собі.Де була б Україна без Starlink?Без «Армії дронів»?Без «Дельти»?Тому.Він хоче перемогти росію? Так.Він щодня робить конкретні кроки для цього? Так.Він розуміє технологічну та управлінську відсталість значної частини військової системи? Так.Він ставить на перше місце гуманізм, соціальну справедливість і комфорт? Ні.Чи може він бути нашим шансом на технологічний ривок? Так.Соціальна війна — це оксюморон.

"Верстати для «Іскандерів». Чому обладнання Siemens і Fanuc досі постачається в РФ"Аналітичний матеріал Олександра Лємєнова та Максима Стеблівського про схеми постачання західного верстатного обладнання до РФ всупереч санкціям, ZN.UA https://zn.ua/ukr/war/verstati-dlja-iskanderiv-chomu-obladnannja-siemens-i-fanuc-dosi-postachajetsja-v-rf.html• Росія залишається критично залежною від західних верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК), які використовуються для виготовлення деталей складних форм із високою точністю• На російських підприємствах ВПК фіксується обладнання з логотипами Siemens та Fanuc — зокрема, верстати брендів SOLEX, STANZA, AKIRA SEIKI, NEWAY, TAIKAN• Російське ООО «СПК «Вектор» (засноване 2023 року) виробляє деталі для «КамАЗу» та «Уралу» — виробників шасі для ОТРК «Іскандер» та військових вантажівок• Дистриб'ютор ООО «Промойл» потрапив під американські санкції на початку 2023 року, проте постачання обладнання продовжилося через китайських виробників• За даними авторів, 2023 року «Промойл» отримав рекордний чистий прибуток — 2 млрд рублів, що у шість разів більше попереднього показника• У Fanuc заявили, що компанія забороняє клієнтам постачати системи ЧПК до Росії та вимагає письмових зобов'язань, але відмовилася відповідати на запитання щодо співпраці з NEWAY та AKIRA SEIKI, пославшись на комерційну таємницю• Виробники TAIKAN, AKIRA SEIKI та NEWAY не відповіли на запити журналістів• Автори зазначають, що російська сторона створює копії західних систем ЧПК, а також використовує складні мережі постачань для обходу санкцій

"Чи встоїть Костянтинівка до кінця літа?"Аналітичний матеріал на основі інтерв'ю з військовими про ситуацію оборони Костянтинівки, видання «Громадське», посилання: https://hromadske.ua/viyna/265664-chy-vstoyit-kostiantynivka-do-kintsia-lita• До 2022 року місто мало близько 70 тисяч населення і входило до Краматорсько-Костянтинівської агломерації• Під час вторгнення Костянтинівка спочатку виконувала роль логістичного центру для оборонців Бахмута та Часового Яру, а з 2026 року стала фактично фронтовою зоною• Російські війська фіксувалися в місті вперше у жовтні 2025 року, масова інфільтрація відбулася навесні 2026 року• Природною лінією оборони є яр, який розділяє місто, за ним розташовані відкриті поля та інженерні загородження• Деякі військові вважають, що ситуацію ще можна змінити і врятувати місто, інші зазначають, що оборона міста добігає кінця і втрата Костянтинівки визначена• Сили оборони не встигають ліквідовувати всіх росіян, які інфільтруються, зараз українські війська вбивають менше росіян, ніж їх заходить до міста• До зачистки міста залучали підрозділи, які його утримують, і лише згодом підключаються додаткові штурмові групи• Один з офіцерів зазначає виданню, що ключовим фактором стає правильний розподіл сил між обороною переднього краю та ударно-пошуковими діями• Військові порівнюють поточну ситуацію з Покровськом та Авдіївкою, де розпорошення сил призводило до просування противника• Противник рухається малими групами через посадки та інші природні укриття, переходячи від однієї проміжної точки до іншої. Переважно заходить по одній людині раз на 6–7 годин, зазвичай вже поранені• Один із напрямків просування російських сил: район Берестка → Іллінівка → Костянтинівка• Місто розділяє навпіл річка Кривий Торець, яка є природною перешкодою. Південніше річки росіяни вже переважають і ключові бої тепер відбуватимуться вже на півночі міста

Просто нагадаю, як створювали Сили безпілотних систем два роки тому. Через скандали і спротив я просто таки проштовхувала законопроєкт, хто знає, той пам'ятає. Президент призначав Сухаревського очолити напрямок, минаючи десять рівнів генералів-полковників, минаючи Сирського. Але потім Головком призначав начальника штабу з російськими паспортами, блокував просування законопроєкту, а оборонний комітет ВРУ йому лише в цьому сприяв🤯Врешті-решт шляхом політичного шантажу, резонансу і розбірок парадигму «не вєрю в дроні» вдалося подолати, а закон було прийнято. Після цього Сирський ще рік не передавав Сухаревському підрозділи і не давав сформуватися командуванню. Зрештою була проведена ціла спецоперація з лобіювання Бровді (Мадяра) на нового командувача, аби створити відчуття безпеки у Головкома, що той буде «його».І далі вже стало трохи легше.З Днем Сил безпілотних систем!Усі вітають, але хто боровся? Як завжди, меншість, а Сирський досі на місці. Ми втратили тоді два роки.Дякую всім небайдужим і окремо Михайлу Федорову, який боровся на кожному з етапів. Без нього нічого б тоді не вийшло.

"Певна стабілізація і відступ за Покровськ. Як змінився фронт із середини квітня"Аналітичний огляд змін на фронті з середини квітня до початку червня 2026 року, автори Олександр Шульман, Володимир Литвинов, Орест Зог, Texty.org.ua — https://texty.org.ua/articles/117607/pevna-stabilizaciya-i-nash-vidstup-poblyzu-pokrovska-yak-zminyvsya-front-iz-seredyny-kvitnya/• Покровський напрямок — зона найважчих територіальних втрат за півтора місяця: Покровськ і Мирноград станом на кінець травня 2026 року повністю окуповані РФ• Лінія фронту на окремих напрямках змістилася на 10–12 км на захід, південь та південний захід• Бої тривають на відкритій місцевості на захід від Покровська, українські підрозділи утримують позиції під тиском у напрямку Добропілля• Українська залізнична логістика на заході Донеччини повністю зруйнована• РФ перетворила багатоповерхівки та промзони Покровська й Мирнограда на укриття для піхоти та плацдарм для систем РЕБ і артилерії• На північ від Часового Яру противник вклинився суттєво, захопив мікрорайони Північний і Новопівнічний• ЗСУ утримують частину Часового Яру: район Південний, цех №2, Землянки, Шевченка• З півдня противник рушив дорогою Костянтинівка/Покровськ — Бахмут, прорвався через Новодмитрівку і веде бої безпосередньо за Костянтинівку• 8-ма армія РФ захопила Іллінівку та Бересток на південь від Костянтинівки, бої тривають у районі Степанівки — автори оцінюють захоплення Костянтинівки як майже вирішене наперед• 3-й армійський корпус РФ прорвався від Закітного в бік Кривої Луки та Ступочків, взяв Новодмитрівку, заходячи на Костянтинівку з півночі• На південь від Сіверського Дінця противник у районі Рай-Олександрівки, просунувся по обидва боки дороги Словʼянськ — Бахмут у районі Федорівки-2 та Новомарківки• Олександрівський напрямок: інтенсивність ворожих атак менша, українські штурмові підрозділи та ДШВ перехопили тактичну ініціативу на кількох ділянках, змусили противника перейти до оборони• Придніпровський напрямок: зона островів залишається зоною активних бойових дій, спостерігається обопільне зростання вогневої активності

А ще можна знищити скрізь пам’ятники знаменитому Ігорю Сікорському, який не підтримував український національний рух та створення незалежної української держави, заборонити вважати його українським авіаконструктором. Прибрати всі згадки про нього в установах, музеях, Київському політехнічному інституті тощо.Логічно ж?Адже він теж не був українським націоналістом. Народився і виріс у Києві, визнавав українське походження, але ототожнював себе з російською культурою. Після революції емігрував, а згодом став одним із найвидатніших авіаконструкторів ХХ століття вже у США. Його літаки та вертольоти змінили світову авіацію.То ким він є для нас? Українцем? Росіянином? Американцем?Насправді він є частиною історії України незалежно від того, як сам себе визначав. Як і Булгаков, він був породжений Києвом та своїм часом. Без Києва, його освітнього середовища, його людей, його історичних обставин не було б і Сікорського, якого знає весь світ.Якщо ми почнемо викреслювати з власної історії всіх, хто не відповідає сучасним політичним або національним критеріям, то дуже швидко залишимося з історією, яка описує не реальне минуле, а лише ідеологічно відібрану його частину.Історія України складніша. У ній були українські націоналісти, російські монархісти, соціалісти, комуністи, космополіти, люди зі змішаною ідентичністю. Вони сперечалися між собою, воювали, співпрацювали, впливали на майбутнє країни. Подобається нам це чи ні, але всі вони є частиною нашого минулого. І сьогодення.Тому питання не в тому, чи поділяємо ми погляди Сікорського або Булгакова. Питання в тому, чи готові ми вивчати власну історію такою, якою вона була насправді, а не такою, якою нам хотілося б її бачити.Бо відмова від своєї складної історії не робить націю сильнішою. Вона лише робить її пам’ять коротшою.

«У 2023 році в мене був перелом великого пальця на нозі. Мали б відправити на місяць на лікування, знявши з бойового розпорядження і вилучивши зі списків “кого можна було б задіяти”. Ймовірно, за місяць я відновився б. Натомість дали три дні вихідних. Потім я щось робив, але не повноцінно. Одужував більше ніж два місяці», — розповідає нам 47-річний піхотинець Роман.За словами Романа, такий підхід до лікування в армії — не поодинокий випадок. Часто через це військо втрачає досвідчених бійців.Ось кілька історій, якими з нами поділився військовий.🗨️ В одного знайомого бійця загострився хронічний гастрит. У медчастині йому виписували препарати, вони не допомагали, тоді виписували інші. Так тривало, доки після сварки він нарешті не отримав направлення на обстеження до міської лікарні. Лікувати довелося вже виразку.🗨️ Іншого військового з грижею і затисненням сідничного нерва два роки годували знеболювальними. Коли він втратив можливість нормально рухатися, його довелося евакуювати й оперувати. Після року в госпіталях боєць отримав третю групу інвалідності й звільнився.🗨️ Ще один знайомий Романа після поранення мав проблеми з рухливістю і чутливістю руки, але начмед відмовлявся скеровувати його на лікування, стверджуючи, що боєць «косить». Зрештою військовому вдалося відпроситися у відпустку й звернутися до лікаря зі скаргами на біль. Його госпіталізували, прооперували. Наслідок — 45% втрати працездатності й інвалідність.Проте, за словами Романа, в армії вже є й інший досвід. У нових формаціях — зокрема в «Трійці» та «Азові» — проводять профілактику, мають алгоритми на випадок загострення хронічних хвороб, співпрацюють із медичними центрами. Якщо в бійця проблеми з опорно-руховим апаратом, його не навантажуватимуть так само, як здорового, а можуть запропонувати масажі, реабілітаційні курси чи лікування.На думку бійця, цей досвід варто вивчити і якомога швидше запровадити в усіх підрозділах.Як війна руйнує здоров’я військових і чому необхідна профілактична медицина — у матеріалі: https://texty.org.ua/articles/117492/

"Буданов, Арахамія чи Федоров. Хто може стати новою опорою Зеленського"Аналітична публікація Романа Романюка для "Української правди" про можливі зміни в політичній архітектурі навколо президента Володимира Зеленського та пошук нових центрів впливу у владі. Посилання: https://www.pravda.com.ua/articles/2026/06/04/8037671• Автор зазначає, що в оточенні Зеленського триває пошук нової моделі політичної опори на тлі війни, кадрових змін та поступового послаблення ролі окремих традиційних центрів впливу.• Одним із сигналів можливих змін автор називає зустріч Зеленського з Петром Порошенком 26 травня, яка стала першою особистою розмовою між ними від початку повномасштабного вторгнення.• За словами співрозмовників УП, підготовкою зустрічі займалися Давид Арахамія та Кирило Буданов, які контактували з командою Порошенка до її проведення.• За словами джерел видання, початок розмови був конфліктним через претензії Порошенка щодо кампаній дискредитації в соцмережах та взаємні звинувачення сторін.• За словами співрозмовників УП, Зеленський висловлював невдоволення підтримкою Порошенком потенційних конкурентів чинної влади, зокрема Валерія Залужного.• Автор зазначає, що попри напружений початок зустріч поступово перейшла до більш конструктивного обговорення можливостей взаємодії.• За словами джерел, Порошенко не робив головним питання санкцій проти себе та пов’язував перспективу їхнього вирішення з можливими політичними домовленостями.• Автор вважає, що сама поява формату консультацій Зеленського з лідерами різних політичних сил створює враження можливого розширення кола учасників ухвалення політичних рішень.• У матеріалі як потенційні фігури нової президентської опори розглядаються керівник ГУР Кирило Буданов, голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія та віцепрем’єр Михайло Федоров.• Автор зазначає, що кожен із цих політиків має власні ресурси впливу, канали комунікації та окрему вагу в системі влади, що робить їх важливими для майбутньої конфігурації президентської команди.

Попередньо щодо роботи на Парламентській асамблеї НАТО у Вільнюсі:Цьогоріч відчувалася одна важлива зміна. Якщо раніше значна частина дискусій зводилася до того, чим допомогти Україні, то зараз дедалі частіше говорять про те, який досвід Україна може дати союзникам.Під час засідань коміметів, зустрічей із делегаціями США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Швеції, Румунії та іншими, із представниками Європейського парламенту, НАТО предметом розмов були не лише наші потреби.Українські технології, розвиток безпілотних систем, протидія російським дронам, адаптація війська до сучасної війни та темпи розвитку оборонної промисловості сьогодні викликають значний практичний інтерес у партнерів.І це закономірно.Війна давно перестала бути виключно українською проблемою. Інциденти з російськими безпілотниками на території країн-членів НАТО нагадали, що безпекові виклики, які Україна стримує щодня, стосуються всіх. Питання посилення захисту українського неба залишалося одним із ключових у наших переговорах. Окрему увагу приділили розвитку програми PURL, яка забезпечує фінансування постачання антибалістичних ракет для України. Ще обговорювали:▪️ розширення можливостей далекобійного ураження;▪️ забезпечення боєприпасами;▪️ спільні оборонно-промислові проєкти;▪️ закупівлю українських безпілотників партнерами;▪️ розвиток технологій перехоплення дронів;▪️ масштабування виробничої кооперації між Україною та союзниками;▪️ інші питання.З представниками Європейського парламенту говорили про подальший рух України до членства в Європейському Союзі та необхідні для цього кроки.Окремий блок переговорів стосувався механізмів притягнення росії до відповідальності. Створення спеціального трибуналу, компенсаційний механізм та використання заморожених російських активів мають далі переходити зі стадії політичних заяв до практичної реалізації.Під час зустрічі з американською делегацією додатково порушили питання обміну військовополоненими.Ще один висновок після Вільнюса: У союзників дедалі менше ілюзій щодо росії. Якщо раніше часто обговорювали можливість її повернення до передбачуваної поведінки, то зараз дедалі більше уваги приділяють питанням стримування та довгострокової безпеки. Це свідчить про те, що тут НАРЕШТІ приходять до усвідомлення реального масштабу загрози, яку росія становить не лише для України, а й для всієї євроатлантичної спільноти. Для світу.Повільно, повільно, на жаль.P.S. Згодом планую описати враження детальніше і з відвертими деталями (можливо:) Поки що до кінця тижня у відрядженні і концентруюсь на цьому.