Марʼяна Безугла | Коли «ненормальні» виявляються найздоровішими. Каральна психіатрія: з ...

Коли «ненормальні» виявляються найздоровішими. Каральна психіатрія: з історії репресій до сьогодення.Історія знає, як влада може «лікувати» тих, хто ставить незручні запитання. Як «турбота про ментальне здоров’я» використовується в якості інструменту дискредитації. В СРСР це набуло форми системної практики — каральної психіатрії.Каральна психіатрія — це коли здорову людину визнають хворою, щоб ізолювати, зламати, усунути з публічного простору. Не табір, а лікарня. Не вирок, а діагноз. Це був не медичний процес, а репресивна технологія. Психіатрія ставала прикриттям катувань, примусового утримання, знищення волі.Один із перших, хто кинув цьому виклик — Семен Глузман, український психіатр, який у 1971-му склав незалежний діагноз щодо генерала Григоренка, вказавши: ніякого психічного захворювання немає, є політична розправа. За це він отримав 7 років таборів і 3 роки заслання.Генерал Петро Григоренко, борець за права кримських татар і правозахисник, отримав діагноз «уповільнена шизофренія». Його не просто ізолювали, його намагалися стерти як авторитет. Це була спроба зробити з інакомислення хворобу.Так само в психлікарнях утримували Ніну Строкату, лікарку і правозахисницю, дружину Світличного. Відмова від співпраці з КДБ? Привід для примусового «лікування».Людей примусово поміщали в спецлікарні із суворим режимом, де застосовували жорсткі методи впливу:• інсулінові коми,• електрошок без анестезії,• нейролептики — галоперидол, аминазин, які викликали біль, неконтрольовані рухи, сплутаність свідомості, агонію.Це була система лікарень-перевертнів, які катували під прикриттям турботи.Примусове лікування використовували не лише як фізичний тиск, а як засіб повної соціальної ізоляції: людину можна було тримати роками, а вийти після цього означало вже мати реальні ускладнення, навіть якщо заходив туди здоровим.Суть каральної психіатрії у тоталітарному перекручуванні правди. Коли ті, хто не мовчить, стають небезпечними через правдивість. І коли зламати не вдається, вигадують «турботу». Але тиск на тих, хто не згоден — це не турбота. Це не психіатрія. Це стара добра репресія в нових шатах.І зараз — ми бачимо нову генерацію цього явища. Не через інсулін, а через Facebook. Не через галоперидол, а через коментарі нібито «друзів» і експертів.Сьогодні метод змінив форму, але не суть. Ті, хто говорить неприємне:• про армію,• про фронт,• про провали,• про маніпуляції в тилу — стають «нестабільними», «на межі», «емоційно дисбалансованими»."Вона надто емоційна.""Йому б варто зробити паузу, поговорити з психологом.""Це вже маніакальний стан."Вітаю, стара добра радянська методичка. Тільки замість КДБ — позитивні блогери. Замість медичного закладу — стрічка новин. Замість інсуліну — атака на репутацію.А мета та сама — ізолювати, дискредитувати, не дати говорити.Але ті, кого вчора таврували як божевільних, сьогодні в історії. А ті, хто «лікував» — стерті або прокляті. Давайте, як є: якщо говорити незручно — це діагноз, то ми всі повинні бути в списках.