Російсько-українська війна стала найбільшим випробуванням для нашої держави за часи незалежності. Вона принесла на українську землю руйнування, біль і втрати, змінила долі мільйонів людей та назавжди поділила життя на «до» і «після». Щодня українські воїни стримують ворога, захищаючи право нашого народу жити у вільній, незалежній державі. На цьому шляху Україна платить надзвичайно високу ціну — життя своїх найкращих синів і доньок.Серед них — Олег Вікторович Олефір. Людина, яка могла ще багато років жити поруч із рідними, виховувати дітей, радіти мирним дням і будувати майбутнє своєї родини. Та коли Батьківщина опинилася в небезпеці, він зробив свідомий вибір — стати на її захист.Олег Вікторович Олефір народився 17 червня 1984 року в місті Києві. Освіту здобув в одній із київських шкіл. Його класний керівник згадує:«Пам’ятаю Олега ще зовсім юним, коли він тільки несміливо переступав поріг нашого класу. Здається, ще вчора ми сиділи за партами, сперечалися про майбутнє, будували плани, сміялися на перервах. Він завжди був щирим, готовим прийти на допомогу, мав надзвичайне почуття справедливості. Для мене він назавжди залишиться тією світлою дитиною з гарячим серцем…»Згодом батьки Олега переїхали на постійне місце проживання до села Ферма на Макарівщині. Тут його мама працювала фельдшером, а сам Олег часто приїздив до батьків, адже сімейні цінності завжди були для нього найважливішими.Саме тут він зустрів свою долю — Наталію. Вони одружилися, створили міцну родину та виростили двох дітей. Для своїх близьких Олег був люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійним сином і вірним другом. Його поважали за щирість, порядність і готовність завжди прийти на допомогу.Коли у грудні 2025 року настав час захищати країну зі зброєю в руках, Олег без вагань став до лав Збройних сил України. Солдат Олег Олефір служив розвідником-навідником 1-го розвідувального взводу 1-го штурмового батальйону 33-го окремого штурмового полку.3 липня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Оріхуватка Краматорського району Донецької області життя Олега Олефіра обірвалося.Особливо боляче, коли війна забирає людину, яка була центром своєї родини, опорою для дітей, підтримкою для друзів і гордістю для батьків. Втрата Олега стала непоправною для всіх, хто його любив і знав. Та пам'ять про нього не згасне. Вона житиме в серцях його рідних, у вдячності побратимів, у пам'яті громади та в історії України.Ми схиляємо голови перед подвигом Захисника, який до останнього подиху залишався вірним своєму обов'язку. Найкращою даниною його пам'яті стане наша єдність, наша незламність і Україна, за яку він віддав своє життя.Вічна пам'ять Герою. Вічна слава Захиснику України.Поховали Олега Олефіра 13 липня на кладовищі у с. Ферма https://www.facebook.com/makrikm - джерело інформації та фото