Інформаційне агентство "MKV" | Макарівська громада | Війна залишає по собі не лише зруйновані міста й спалені дороги. Найст...

Війна залишає по собі не лише зруйновані міста й спалені дороги. Найстрашніше її слід — це людські долі, життя, які вона калічить і обриває. Вона забирає у дітей батьків, у дружин — чоловіків, у матерів — синів. Вона випробовує людину на межі можливого, змушуючи проходити крізь біль, страх, поранення, полон і виснаження.Особливо боляче, коли навіть після повернення з війни серце Захисника не витримує всього пережитого. Бо війна продовжує жити у ранах, у спогадах, у тиші безсонних ночей і в тягарі пережитих страждань.Сьогодні Макарівська громада прощається із Захисником України — Володимиром Миколайовичем Павленком.Володимир Павленко народився 19 січня 1993 року в селі Маковище на Макарівщині. Атестат про повну середню освіту здобув у місцевій школі.Саме у рідному селі він зустрів свою долю — дівчину Аліну. Вони створили сім’ю, будували спільне життя, мріяли про майбутнє. У 2015 році у подружжя народився син Артем, який став найбільшою радістю й гордістю для батька.Володимир був людиною родини — люблячим чоловіком, турботливим батьком, людиною, яка жила заради своїх близьких і прагнула для них мирного та щасливого життя.У грудні 2024 року він став на захист територіальної цілісності та незалежності України. Солдат Володимир Павленко служив розвідником-гранатометником 2-ї розвідувальної групи спеціального призначення 2-го загону спеціального призначення 71-ї окремої аеромобільної бригади.Він виконував складні та небезпечні бойові завдання, щодня ризикуючи власним життям заради України, заради своїх рідних, заради майбутнього свого сина.30 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Волноваському напрямку, будучи пораненим, Володимир потрапив до російського полону. Там він пройшов через тяжкі випробування, фізичний біль і моральні страждання, які важко уявити тим, хто не бачив війни зблизька.Після повернення додому на нього чекала важка операція та довга, виснажлива реабілітація. Але навіть після всього пережитого Володимир мужньо боровся за життя. Він тримався заради родини, заради дружини й сина, заради тих, хто любив і чекав його.Поруч із ним увесь цей час була дружина Аліна. Вона безмежно любила свого чоловіка — він був її підтримкою, її душею, її найближчою людиною. Разом вони боролися за кожен день, за кожну надію, за право просто жити поруч.Та, на жаль, серце Володимира не витримало всіх випробувань війни.19 травня 2026 року Захисник відійшов у вічність.Сьогодні ми проводжаємо в останню путь воїна, який пройшов через пекло війни й полону, але до останнього залишався сильним духом.У нього залишилися дружина Аліна, син Артем, батьки, рідні та близькі — люди, для яких він назавжди буде Героєм, прикладом мужності, витримки й незламності.Неможливо знайти слова, які здатні полегшити цей біль. Але ми можемо зберегти пам’ять про Володимира — людину, яка любила життя, любила свою родину і віддала здоров’я та сили заради України.Його ім’я житиме у серцях рідних, у пам’яті побратимів, у вдячності громади.І поки живе пам’ять — живе й він.Схиляємо голови у глибокій скорботі.Дякуємо за мужність, стійкість і жертовність.Володимира Павленка поховали на кладовищі у Маковищі.https://www.facebook.com/makrikm - джерело інформації та фото