Інформаційне агентство "MKV" | Макарівська громада | Війна безжально проходить через людські долі, залишаючи після себе біл...

Війна безжально проходить через людські долі, залишаючи після себе біль, втрати і порожнечу. Вона не запитує, скільки випробувань уже випало на долю людини — вона забирає навіть тих, хто з дитинства пізнав втрати, хто пройшов складний життєвий шлях і лише почав знаходити своє місце у цьому світі.Сьогодні ми прощаємося з тими, чиє життя було непростим, але сповненим сили, витримки і прагнення жити, любити, будувати майбутнє. Вони не шукали легких доріг, але у вирішальний момент стали на захист України, не вагаючись і не відступаючи.31 березня, в День визволення Макарівщини від російських окупантів, з глибоким сумом і болем у серці Макарівщина проводжала в останню путь Захисника України — Дмитра Поляновського. Людину, яка з ранніх років знала ціну втрат, але не втратила здатності любити, підтримувати і залишатися сильною.Дмитро Валентинович Поляновський народився 22 січня 1993 року у місті Києві.Його дитинство було непростим. У трирічному віці Дмитро разом із молодшим братом Богданом залишився сиротою, втративши матір Світлану Поляновську та батька Валентина Поляновського. Після цього хлопці виховувалися у дитячому будинку «Берізка», а згодом — навчалися і проживали в інтернаті у Пущі-Водиці.Попри всі труднощі, Дмитро зростав витривалим і сильним. Після закінчення інтернату він вступив до професійно-технічного училища, де здобув фах тесляра — чесну робітничу професію.Життя не раз випробовувало його. У молодому віці він втратив брата Богдана — ще одну важку втрату, яка залишила глибокий слід у його серці.Згодом у житті Дмитра з’явилося світло — він познайомився з дівчиною Людмилою. Разом вони створили сім’ю, і у травні 2019 року в них народився син Олексій. Для Дмитра це було справжнє щастя, новий сенс життя і надія на майбутнє.У лютому 2022 року, з початком повномасштабної війни, його дружина і син були змушені виїхати за кордон. Це була ще одна розлука, ще одне випробування, яке він переживав, залишаючись тут, на своїй землі.У січні 2026 року Дмитро став на захист територіальної цілісності та незалежності України.Солдат Дмитро Поляновський служив водієм 2-го відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 4-го штурмового батальйону 225-го окремого штурмового полку.Він виконував свій обов’язок чесно і до кінця.28 лютого 2026 року під час російського ракетного удару по місту Чугуїв Харківської області Дмитро Поляновський отримав поранення, несумісні з життям.Його життя обірвалося… Життя, яке було сповнене випробувань, але й сили їх долати. Життя, у якому було багато болю, але також була любов — до сина, до родини, до життя.Сьогодні ми схиляємо голови у глибокій скорботі.Для його сина він назавжди залишиться батьком — сильним, мужнім, таким, що захищав свою країну.Для рідних і близьких — дорогою людиною, пам’ять про яку не згасне ніколи.Його шлях — це шлях людини, яка, попри всі удари долі, не зламалася.Його подвиг — це частина великої боротьби за свободу України.Наш обов’язок — пам’ятати його.Наш обов’язок — берегти Україну, за яку він віддав своє життя.Наш обов’язок — жити так, щоб його жертва не була марною.Схиляємо голови у скорботі.Дякуємо за мужність і силу. Поховали Дмитра Поляновського на кладовищі у с. Комарівка.https://www.facebook.com/makrikm - джерело фото та інформації