Інформаційне агентство "MKV" | Макарівська громада | IN MEMORIAM…Війна увійшла в наше життя як щоденний біль і щоденна втра...

IN MEMORIAM…Війна увійшла в наше життя як щоденний біль і щоденна втрата. Вона не рахує років, не зважає на плани й не залишає часу на прощання. Вона торкається кожної родини, кожної громади, змінюючи долі й забираючи найцінніше — людські життя. З кожним таким прощанням ми ще глибше усвідомлюємо, якою дорогою ціною виборюється наша свобода.Війна забирає не лише молодих, а й зрілих, сильних, сформованих чоловіків — тих, хто вже мав життєвий досвід, родину, плани й відповідальність. Вона вириває з життя людей, які могли ще довго бути поруч зі своїми близькими, але свідомо обрали стати на захист своєї країни. 19 грудня Макарівська громада схиляла голови перед пам’яттю мешканця Мотижина Олександра Васильєва.Олександр Владленович Васильєв народився 5 березня 1979 року в місті Березань на Київщині. Ще в дитинстві разом із родиною він переїхав на постійне місце проживання до міста Боярка. Саме там минули його шкільні роки, там він формувався як особистість, вчився відповідальності й робив перші самостійні кроки в житті.Атестат про загальну середню освіту Олександр отримав у Боярській середній школі № 5. Він прагнув знань і розвитку, тому у 1995 році вступив до Київського міжнародного університету, де здобув диплом за спеціальністю «юрист». Олександр був людиною дисципліни й сили духу. Важливе місце в його житті посідав спорт — він серйозно займався боксом і досяг високого результату, отримавши звання майстра спорту з боксу.У мирному житті Олександр працював в охоронній фірмі «Грин-Таун». Проживав у селі Мотижин, де його знали як спокійну, врівноважену й надійну людину — того, на кого завжди можна було покластися.У липні 2025 року Олександр ухвалив непросте, але свідоме рішення — стати на захист територіальної цілісності України. Він не відвернувся від війни й не переклав відповідальність на інших. Солдат Олександр Васильєв із позивним «Блекмор» служив номером обслуги гранатометного взводу роти вогневої підтримки 2-го штурмового батальйону 425-го окремого штурмового полку ЗСУ. Він був там, де найважче і найнебезпечніше, де щодня перевіряється мужність.22 жовтня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Затишок Донецької області, Олександр отримав вибухове поранення. Він до останнього боровся за життя. Перебував на лікуванні в госпіталі та в Черкаській обласній лікарні. Лікарі робили все можливе, але поранення виявилися надто тяжкими. 4 грудня 2026 року серце Захисника зупинилося.Олександр не повернувся додому живим, але повернувся Героєм. У нього залишилися дружина, тітка та сестра — рідні люди, для яких він був опорою, підтримкою і частиною життя. Для них ця втрата — біль, що не має меж. Для нашої громади — ще одне нагадування про страшну ціну свободи.Сьогодні ми прощаємося з Олександром Васильєвим зі скорботою в серці й глибокою вдячністю. Він прожив свій шлях чесно. Він виконав свій обов’язок. Він залишив по собі пам’ять людини, яка не відступила.Світла пам’ять тобі, Олександре.Поховали Героя на кладовищі у с. Мотижин.https://www.facebook.com/makrikm – джерело фото та інформації