«Йди і подивись» (Ін. 1, 46)

Сьогодні Христос знову кличе. Не силою, не доказами — а словами любові. В Євангелії від Іоанна ми читаємо про першу зустріч Нафанаїла з Христом. Він — уважний, щирий, і трохи іронічний:«Хіба з Назарету може бути щось добре?»Але його брат, апостол Філіп, не сперечається. Він не доводить. Він просто каже:«Йди і подивись.»

І ця проста відповідь приводить Нафанаїла до живої зустрічі з Богом.⸻Іконографія цього моменту — глибока, тиха, візуально світла. — Христос зображується у русі або зверненні, правицею благословляючи,— Філіп і Нафанаїл — поруч, Нафанаїл часто у жесті подиву або шанування,— обов’язково — смоковниця, що зображується або за спиною Нафанаїла, або поруч із Христом. Це дерево прозріння — бо саме під смоковницею він молився, думав, шукав……і Господь бачив його ще до того, як він прийшов. ⸻Ця сцена — про справжнє бачення.

Про те, що Бог бачить нас ще до того, як ми починаємо шукати Його. Про те, що одна зустріч може змінити життя, якщо серце — не хитре, а чисте.«Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства!»

Каже Христос про Нафанаїла. І саме це — ключ до зустрічі. Бо тільки чисті серцем Бога побачать (Мф. 5, 8)⸻А ми?

Чи не буває в нас сумніву, як у Нафанаїла? Чи не кажемо ми: «Хіба може звідти бути щось добре?»Чи вміємо ми піти… і подивитись? ⸻Нехай наші серця завжди будуть подібні до серця Нафанаїла —не гордого, але уважного;не цинічного, але щирого;не закритого, а здатного дивуватись. Бо Христос бачить нас під нашою смоковницею —ще до того, як ми вийдемо Йому назустріч.