«Чи не горіло серце наше?..»Сьогодні ми згадуємо подію, яка, здається, могла б статися з кожним із нас.Двоє учнів — апостоли Лука і Клеопа — ідуть з Єрусалиму. Смутні, розчаровані, втомлені.Вони були поруч із Христом, але втратили надію. Вони чули про Воскресіння, але не вірили.І ось до них долучається Той, Кого вони не впізнають…⸻Іконографія цієї події — надзвичайно промовиста.Найчастіше — Христос у білому одязі, в центрі композиції,ламає хліб, благословляє, або йде поруч із двома мандрівниками.Його постать — фронтальна, світла, часто зі священницькими рисами:гіматій, що нагадує ієрейські ризи, внутрішній спокій.Лука і Клеопа — здивовані, схвильовані, або вже освітлені впізнанням.Часто поруч — символічний стіл, на якому хліб перехрещений,на фоні — велум, ківорій, архітектура, що нагадує храм або навіть Кувуклію,натяк на Євхаристію, яка вже стала серцем Церкви.⸻Ця ікона — про щось більше, ніж зустріч. Вона — про пізнання.Про те, як слово Христове відкриває Писання,а преломлення хліба — відкриває Його Самого.Учні пізнали Його не відразу. Бо спочатку треба було пройти шлях,вислухати, виговоритись, відкрити серце. І вже потім — відкрити очі.«Чи не горіло серце наше… коли Він говорив нам на дорозі і пояснював Писання?» (Лк. 24, 32)⸻Цей шлях — наш.Ми теж часто йдемо в інший бік від Єрусалиму.Теж говоримо один з одним, але не з Богом.Теж не впізнаємо Його, коли Він поруч…Але Христос терпляче йде з нами.І коли ми зупинимося, щоб почути — Він відкриє Себе.⸻Хай і наше серце загориться, як у Луки і Клеопи.Бо Христос іде з нами — навіть коли ми Його не впізнаємо.І навіть тоді — не залишає.