Яна про Літературу 🫡 | Книга Еміля» Ілларіона Павлюка та «Маленький друг» Донни Тартт для мен...

«Книга Еміля» Ілларіона Павлюка та «Маленький друг» Донни Тартт для мене об’єднані схожою ідеєю: з дітьми ніколи не треба забувати про те, що вони діти. Не члени сім’ї, на яких інфантильні дорослі можуть скидати частину обов’язків за потреби. Не самостійні особистості, що розуміють смерть, горе втрати й самотужки можуть опрацювати цей досвід. Вони діти, а їхні батьки — дорослі. І навіть в найкритичніший момент не має відбуватися обміну цими ролями.Через деяке перегукування в ідеях цих романів розкажу про них в одному пості. Думаю, зав’язку «Книги Еміля» ви вже чули: хлопчик не спить, мама нічого не пам’ятає, а мертвий брат просить його знайти. Мені не сподобалась ця історія. В деяких моментах оповідь була щемкою, зачіпала за особисте й змушувала думати про те, про що думати не хочеться. Та поміж цими епізодами емоційного коннекту з книжкою переважала думка «ну коли вже Еміль дійде до тих клятих Криниць Долі». У інтерв’ю Павлюк говорить, що не знав, чим закінчиться роман, коли починав роботу над рукописом. І це відчувається. Усі мандри між світами, богами та чудернацькими героями виглядають ніби розтягування хронометражу з метою дати собі час подумати, чим же завершити цю історію.Оповідь глибоко особиста для автора й терапевтична. Однак в цій терапії письменництвом самого себе для читачів ніби не залишається простору. У відгуках бачила захват майже революційними, ніколи не висловленими ідеями Павлюка. Які ж це ідеї? Не бийте дітей, говоріть з дітьми та не принижуйте їх. Гм, дійсно надзвичайні інсайти. Для когось, можливо, так. Але серед публіки письменника більшість вже це розуміє. Подібні висновки — суто суб’єктивщина, нагадаю.Тепер про «Маленького друга». Найважливіше, що ви маєте знати — ЦЕ НЕ ДЕТЕКТИВ! З анотації складається виразне зворотне враження. Так, у книзі є насильницька смерть малого Робіна. Так, молодша сестра Гаррієт береться розслідувати загибель. Ні, це не книжка, у якій дев’ятирічка веде справу, мов Шерлок Голмс. Дев’ятирічка тут справжня, а тому робить висновки про вбивцю Робіна нізвідки й діє згідно з власними переконаннями. Поступово дитяча забавка набуває похмурих тонів, адже всім дорослим байдуже на Гаррієт. Після смерті сина матір Шарлотта ніколи не повернулась до нормального життя. Всіх інших — тіток, бабусь, помічниць — турбує тільки чи Гаррієт нагодована й поводиться як порядна християнська дитина в присутності інших.І бешкетування Гаррієт — це не витівки рівня постукати в двері й втекти. Це пробратися в будинок місцевих злодіїв, щоб викрасти у них змію для розправи над вбивцею. Протягом всієї історії мені було дуже шкода головну героїню. Росте вона собі як перекотиполе, жодних цінностей їй дорослі не закладають. Нестачу світоглядних цінностей покинута Гаррієт заповнює сама. Звісно ж, у дитини, що формується в тіні страшного злочину виходить це погано. Я не могла відірватись від цієї книги, ніби не могла полишити Гаррієт на самоті з цим досвідом. Раджу до читання «Маленького друга», який сподобався мені навіть більше, ніж «Щиголь» і «Таємна історія».Оцю ідею покинутості наодинці з досвідом втрати Тартт опрацьовує краще. Вона розгортає історію винятково у вимірі реальності — і це вдале рішення. Фентезійна частина у Павлюка, як на мене, стирає акценти й робить меседж книги менш виразним і влучним. Так от. Діти — це діти. Не можна залишати їх з травмою горя й сподіватись, що все забудеться. Фактичні спогади може й зникнуть, але досвід від них стане фундаментом для особистості. Читайте «Маленького друга». «Книгу Еміля» ви вже напевно і так прочитали.