📍 У контексті повномасштабного вторгнення вже неодноразово спалахували дискусії про те, хто і як може писати про війну. 🧐

Як аргумент часто лунало: Але ж ми читаємо авторів, що видають тексти про Голокост і не мають особистого зв’язку з трагедією.

👀 І це дійсно так. Подібних книжок безліч, а контраверсія у контексті того, хто має право писати про Голокост виникала тільки тоді, коли автор брехав про свою особисту причетність до подій. 📍

Гучним прикладом цього стала бельгійська письменниця Міша Дефонсека з мемуарами «Міша: Спогади про роки Голокосту», опублікованими в 1997 році. Цей текст розповідав її пронизливу історію.

🎞️ Шестирічною авторка виховувалась зграєю вовків та застрелила нацистського солдата з метою самооборони після арешту своїх батьків.

Також авторка стверджувала, що подолала Європою понад три тисячі кілометрів у пошуках батьків. 🫆Це вже звучить абсурдно. Втім, Міші повірили. Переклали книгу вісімнадцятьма мовами. Екранізували мемуари. Коли вже знаєш, що це брехня, неправда видається очевидною. Голокост був добою божевільних історій виживання і боротьби.

Певно, тому мемуари Дефонсеки були опубліковані та здобули шалену славу. ✍️ Дефонсека виступала у єврейських громадах по всьому світу та розповідала історію свого виживання.

👆

Прибутки теж йшли вгору. Разом зі своєю гострайтеркою вона подала в суд на видавництво Mt. Ivy Press (у якому вийшли мемуари) за несплату роялті та зарплатні.

У 2002 році Дефонсека виграла справу й отримала мільйони.

🗣️

Це був серйозний удар по маленькому видавництву, а тому його директорка Джейн Деніел почала шукати доказів брехні в історії. 😨

У 2008 році перед світом постала правда про авторку мемуарів — бельгійку за походженням зі справжнім ім’ям Монік Де Ваель.Якою ж була справжня історія? 📍

Батьків Монік дійсно заарештували, та вони були католиками й учасниками бельгійського руху опору. Дівчина опинилась під опікою тієї частини сімейства, яка вважала її донькою зрадників через те, що тато нібито заговорив під тортурами у в’язниці. 📍

Травмована мала «засвоїла» для себе єврейську ідентичність і розчинилась у вигадці. У заяві згодом Монік зізналась: подеколи їй важко відрізняти реальність від уявного, а мемуари втілюють «емоційну правду». ✍️

У другому суді з видавництвом Монік під присягою клялась, що вважала викладене у своїх мемуарах дійністю. Тепер м’яч був на стороні Mt. Ivy Press — і виграні 22 з половиною мільйони доларів збитків теж. 🥲

Міша Дефонсека була травмованою жінкою, на якій, безперечно, частина відповідальності. Та видавництво покривало її від самого початку.

🚩

Сумніви у правдивості лунали ще в 1996 році, в інтерв’ю з авторкою перед прем’єрою мемуарів. Стурбована Джейн Деніел почала прагнути правди тільки тоді, коли перестала отримувати вигоду від цієї масштабної брехні. Це надзвичайно повчальна історія, адже впевнена — на нас теж очікують такі сюжети.

На фото — Монік з вовками. Символічно. До речі, у 2021 році Netflixвипустив документальний фільм «Міша та вовки» про всю цю драму з мемуарами.