Жоден твір німецького руху «Буря і натиск» - навіть «Страждання юного Вертера» Ґете, що з’явилися кілька місяців потому, - не мав такого далекосяжного впливу на інші літератури, як «Ленора» Бюргера. Вона істотно посприяла зародженню романтичного руху в Європі. І це досить показова оцінка, враховуючи, що роман Ґете «Страждання юного Вертера», опублікований 1774 року, сам став одним із найвідоміших творів європейської літератури XVIII століття. Проте вплив «Ленори» не обмежувався романтичною поезією.
Балада поєднувала мотиви народних легенд, надприродного, смерті, кохання, релігійного конфлікту та жаху. Її ритмічна побудова, повторення й поступове прискорення оповіді створювали ефект шаленої подорожі, який згодом став одним із характерних прийомів готичної літератури. Англомовна дослідниця літератури Марті Лі так характеризувала значення балади:
«Ленора» мала величезний вплив на літературу кінця XVIII - початку XIX століття, і навіть у сучасних популярних книгах та фільмах жахів досі відчувається її відлуння. […] Коротше кажучи, досягнення Бюргера, хоч і відносно невелике саме по собі, допомогло створити міжнародний рух, який безпосередньо привів до величезної популярності готичних творів, що зберігається й сьогодні. […] Оскільки готичний роман запозичив багато своїх ранніх умовностей із німецьких балад, популяризованих «Ленорою», ми можемо справедливо назвати Бюргера одним із найвпливовіших засновників готичної літератури та літератури жахів.
Звісно, готична література існувала й до Бюргера. Ще 1764 року Горас Волпол опублікував «Замок Отранто», який традиційно вважають одним із творів, що започаткували готичний роман. Проте «Ленора» суттєво вплинула на поширення мотивів надприродного жаху та розвиток готичної поезії. Ну і для розуміння того, наскільки тривалим виявився цей вплив.
Один із найвідоміших рядків балади - Die Todten reiten schnell («Мертві їдуть швидко») - був процитований Бремом Стокером у першому розділі роману «Дракула», опублікованого 1897 року. Причому Стокер прямо називає баладу Бюргера джерелом цього вислову. Навіть у «Різдвяній пісні» Чарльза Діккенса, опублікованій 1843 року, можна помітити схожий мотив надприродно швидкого пересування мертвих. Під час розмови між Скруджем і привидом Марлі відбувається такий діалог:
• Ви подорожуєте швидко?
• На крилах вітру, - відповів Привид.
Ну і коротко про сюжет самої балади.
Події відбуваються наприкінці Семирічної війни 1756-1763 років.
Вільгельм, наречений Ленори, вирушив на війну в складі армії прусського короля Фрідріха II. Відтоді дівчина щодня чекала на його повернення, але не отримувала від нього жодних звісток. Коли війна закінчилася, солдати почали повертатися додому. Їх зустрічали дружини, діти та наречені, але серед тих, хто повернувся, Вільгельма не було. Ленора впадає у відчай і починає сваритися з Богом, звинувачуючи його в несправедливості та заявляючи, що він ніколи не зробив для неї нічого доброго. Мати намагається заспокоїти дівчину, закликаючи її змиритися з Божою волею, але Ленора відмовляється слухати. Пізно ввечері біля її дверей з’являється таємничий вершник, у якому вона впізнає Вільгельма. Він повідомляє, що приїхав забрати її із собою, і пропонує негайно вирушити до їхнього шлюбного ложа.
Ленора дивується, адже вже майже північ, а дорога, за словами вершника, становить сто миль. Проте Вільгельм запевняє, що вони встигнуть дістатися місця призначення до світанку. Дівчина з радістю сідає позаду нього на чорного коня, і вони вирушають у дорогу. Кінь мчить із неймовірною швидкістю. Під місячним світлом навколо миготять поля, ліси, села та мости. Дорогою вони зустрічають похоронну процесію, яка несе труну з небіжчиком. Вершник наказує їй приєднатися до весільної процесії, і похоронний натовп рушає слідом за ними.
Згодом вони проїжджають повз місце страти, де під місячним світлом танцюють примарні істоти. Вершник також кличе їх із собою. Ленора дедалі більше лякається і запитує, чому вони їдуть так швидко. На що її супутник відповідає:
Hurrah! die Todten reiten schnell!
«Ура! Мертві їдуть швидко!»