Фрігг мовила: "Він є скупий на харчі: морить голодом гостей, коли ïх прибуває забагато".
Одін відказав, що це велика брехня. Вони побилися об заклад.

Фрігг послала свою служницю Фуллу до Гейрреда. Та мала застерегти конунга про чужоземного чаклуна, що прибув на його землі, а впізнати його можна буде за тим, що жоден собака, навіть найлютіший, не розкриє на нього пащу.

То і справді був великий наклеп, буцімто Гейрред конунг не є щедрим на харч, але подорожнього, на якого не нападе жоден пес, він усе одно повелів схопити. Той носив синього плаща і назвався Грімніром, а більше ніц про себе не сказав, як його не розпитували. Конунг звелів віддати його на тортури, щоби зробити балакучішим, і посадити між двох палаючих багать, де той і просидів вісім ночей.

Гейрред конунг мав сина віком у десять зим, названого Агнаром на честь брата його батька. Агнар пішов до Грімніра і подав йому повний ріг, аби той напився, і сказав, що конунг чинить зле, катуючи безвинну людину. Грімнір випив. Та полум'я зростало і почало його пекти. Тоді він мовив:

Пломінь яскравий
плоть мені палить;
облиш мене, жару!
Одіж горить,
задути не можу,
вогонь огортає.
 
Вісім ночей я сиджу
між палючих вогнів,
ніхто не подав
питва ані ïжі,
крім Агнара єдного,
що правити має,
Гейрредів син,
землю тримати.
 
Шануйся ти, Агнаре,
щастя тобі
сам Вератюр позичає;
за теє питво
отримаєш ти
істинно гарну віддяку….

Далі Одін розповідає як влаштований всесвіт, перераховує всі свої пʼятдесят імен, які він використовує в залежності від того до кого прийшов і чим зайнятий і робить пророцтво для Гейрреда:
 
Пива ти, Гейрреде,
пив забагато;
тяжко образив ти гостя,
не буде тобі
допомоги від мене,
ані од решти ейнхер'ïв,
ані від Одіна шани.
 
Багато я мовив,
а ти мало втямив,
недобрий твій друг;
меч мого друга
бачу я нині
весь у крові.
 
Жертву, вражену лезом,
нині отримає Ігг,
знаю про тебе:
життя добігає кінця;
діси розгнівані,
нині ти зможеш
Одіна взріти,
тому підійди, як посмієш.
  
Гейрред конунг сидів, тримаючи на колінах меча, оголеного до половини. Почувши, що це Одін, він підвівся, щоб відвести Одіна від полум'я. Меч випав з його руки і встряв руків'ям донизу. Конунг спіткнувся і перечепився, меч його прохромив, і він помер. Тоді Одін зник. Ангар же став конунгом і довго правив.

І не треба казати що Гейрред не знав що робить. Повчання Високого, в Старшій Едді, буквально починаються з того як треба приймати гостей і як треба вести себе в гостях:

Щедрому шана! 
Гість прибуває, 
де має він сісти? 
Квапиться дуже 
до вогнища той, 
хто здалеку прийшов. 

Вогонь потрібен тому, 
хто прийшов, 
і коліна замерзли. 
Одяг і харч 
згодяться тому, 
хто рушив у гори. 

Потрібна вода 
тому, хто надходить, 
рушник і запрошення гречне, 
гідно учиниш, 
його розпитавши 
і слово почувши. 

Мудрість потрібна тому, 
хто далеко забрів; 
знайоме все вдома; 
сміються у вічі дурню тому, 
хто сяде між мудрих.

Розум свій муж 
не має хвалити, 
краще його приховати; 
мудрий і тихий, 
на хутір зайшовши, 
шкоди нечасто зазнає; 
бо друга вірнішого 
нема у людини 
за розум великий. 

Муже обачний, 
у гості як прийдеш, 
тихо балакай, 
вухами слухай, 
очима дивись; 
так робить всяк мудрий.

І знову ми бачимо вже знайому логіку - ти не знаєш, хто перед тобою, тому поводься правильно ще до того, як дізнаєшся. У «Тайттірія-упанішаді» серед настанов учневі, який завершив навчання, міститься знаменита формула atithidevo bhava - «нехай гість буде для тебе богом», поруч із вимогами ставитися як до божества до матері, батька і вчителя. Тут ми вже бачимо майже граничне формулювання принципу: гостя не просто охороняє бог - самого гостя належить шанувати як бога.

На межі I-II століть нашої ери Тацит у «Германії» писав:

«… Відмовити під дахом будь-кому зі смертних вважається гріхом. Кожного, хто приходить як гість, приймають за щедро накритим столом. Коли ж [припаси] закінчуються, той, хто щойно був господарем, стає поводирем і супутником до найближчої оселі, куди вони йдуть навіть без запрошення: і немає різниці, кликали їх чи ні. Знайомого і незнайомця приймають із однаковою гостинністю…»