Знак LU виникає в тій самій адміністративній традиції пізнього Урука, що й MUNUS, але демонструє іншу категорію мислення. Якщо MUNUS позначає стать як базовий параметр, то LU від самого початку означає людину не як тіло і не як особу, а як виконавця дії. У найдавніших протоклинописних текстах LU не має біологічного наповнення і не пов’язаний з тілесними ознаками. Це маркер людської робочої сили, включеної в систему обліку поряд із зерном, пивом і олією.Ранні піктографічні форми LU являють собою узагальнену вертикальну постать без статевих характеристик. Така редукція не є випадковою. У системі, де людина розглядається як змінна в господарському рівнянні, тіло не має значення. Важливо лише те, що ця одиниця здатна виконувати роботу і споживати пайок. Саме тому LU стає універсальним детермінативом для позначення функцій.У ранніх урукських і ранньодинастичних текстах LU майже ніколи не з’являється самостійно. Він існує в поєднаннях, що фіксують вид праці. Комбінація LU + ŠIDIM означає будівельника, LU + ENGAR - землероба, LU + SIPA - пастуха. У кожному випадку LU є лише показником того, що йдеться про людину, тоді як семантичне навантаження повністю лежить на знаку функції. Заміна однієї людини іншою не змінює структури запису. Функція важливіша за виконавця.Вікові і продуктивні відмінності також фіксуються суто функціонально. Комбінація LU + TUR означає молодого працівника, тобто людину з неповною працездатністю. Це бухгалтерська категорія, яка автоматично означає іншу трудову норму і, відповідно, іншу пайкову норму. Вік тут мислиться не як етап життя, а як рівень корисності.Таким чином, знак LU в ранньому шумерському письмі є технічним інструментом, що дозволяє включити людську працю в систему обліку. Він не фіксує особистість, внутрішній стан або індивідуальну історію. На тлі детально розробленої пайкової нотації це означає одне: у ранньому Шумері продукт був складнішим об’єктом обліку, ніж людина. Людина існувала як функція, тоді як пайок існував як багатовимірна реальність.Аналіз знаків MUNUS і LU у їхньому походженні та функціонуванні дозволяє перейти від окремих спостережень до реконструкції типу мислення раннього шумерського суспільства. Йдеться не про «світогляд» у філософському сенсі і не про ідеологію, а про реальний стан речей, зафіксований в письмі. Саме письмо, а не пізні тексти чи міфи, показує, що в ранньому Шумері людина не була одиницею соціального мислення.В ранньому шумерському мисленні, потрібно було фіксувати і контролювати ресурси а не людей. Люди входили в цю реальність лише як параметри розподілу. Письмо не приховує цього і не маскує. Воно просто не має засобів для фіксації особистості. У цьому сенсі ранній Шумер справді виглядає як антиутопія, але принципово іншого типу, ніж модерні літературні моделі. Тут немає ідеології, немає пропаганди, немає потреби переконувати або формувати «правильну свідомість». На відміну від антиутопій XX століття, у ранньому Шумері немає «Великого Брата». Немає єдиного суб’єкта влади, який спостерігає і карає. Є система, що виникла як відповідь на екологічну і господарську вразливість. Іригація, нестача ресурсів, необхідність колективної праці і постійна загроза ззовні створюють умови, у яких контроль над продуктами стає контролем над життям.