26/40 Люди не міняються

Без якихось серйозних мотиваторів зі сторониЄ прекрасний фільм: Вуличний кіт на ім'я Боб (2016)Перша частина знята в 2016 році. Чувак сидів на героїні, потім знайшов кота, і завдяки тому, що знайшлось про кого піклуватись зіскочив і тіпа почав жити нормально (у порівнянні з тим як було). На цьому моменті всі плачуть і радіють за головного персонажа. Я теж плакав і радів. Фішка в тому що і головний персонаж і кіт зняті в ролі самих себе. Автор написав книгу про себе коли в нього “все вийшло”. І це вдвічі круто. Друга частина вийшла в 2020 році. Пройшло 5 років. Історія та сама. Автор і кіт в ролі самих себе через 5 років. Не змінилось рівно ніхуя. Ну з моменту фіналу попередньої частини. Чувак досі злидень. У чувака досі крім кота нікого немає. Чувак досі не розуміє нахуя жити якби не кіт. Чувак розказує подрузі сльозливу історію про то як його батьки запхали в психушку в 7 років (це безперечно піздєц який крїнж але в 35-40 років варто вже прощатись з привидами минулого і якось іноді дивитись на сьогодні або завтра)Історія дуже показова.Кота було достатньо щоб тригернути чувака не здохнути. Але не достатньо щоб змусити його почати жити.

У всіх так. Він просто не засцяв про це фільми знімати.