Двадцять.

Вонизімкнули свої рукиз докором змови,зирком зимовимпрозвали тебе слабкодухим. Слабким слухомти почув свист, що піднімав адреналін,робив нерви мінами,пульс — ударними рок-бенду… Такий був тренд —тікати десь на захід вперто. І ти так само у цю пустку, пастку втік. Тоді було багато обстрілів, і був час-пікна трасах, а у просторі було чимало фосфору. Дозволив ти собі пожити… В ожину зтовчать нас метеоритиза долею динозаврів. Тому утік так нарвано в Нірвану. І думка: непідірваний снаряд —потяг на захід, ніколи назад. Там двадцять мін розкидано по місту,навколо колом втягує у присмерк,нестерпний гул стискає після свисту. Чи було варто в інше місто лізти? Немає сенсу співпереживати. Ти в пащі у патріархату,що тягне в свої руки всіх завзятих,взірве, зірве, задушить, з’їсть, візьме усе, почне із взятки… Але ж двадцять секунд — і не було б near-miss ефекту*. І ти б утік від небезпеки на безпечний спектр. Була ж лише тривога, нуль прикмет конкретних. Скільки всього загиблих під концертним центром? Двадцять секунд — було б сьогодні двадцять. На день народження б зізнався щодо орієнтації. Тобі б подарували двадцять доларів,і ти б собі купив новеньку Моторолу. Два нуль і двадцять друга спробазнайти вакцину від хвороби —«людський фактор». В одній із них ти став крилатим,крилами догори махати,засипаний землею.*Near-miss ефект — психологічне явище, коли подія майже відбувається (або майже не відбувається), але через дуже малу різницю результат стає зовсім іншим. Чимось подібне до ефекту метелика.#поезія#Ніколь_Арден_Фенікс(тґк авторки)