Калюжа (Вірш №29)

Жалюзі, нарізаючи сонячні промені,вимальовують ґрати на шкірі та ковдрі. Горобці хаотично щебечуть акорди,у чоло інтервали із дзьобів устромлені. Окуляри з ранкової смужки миттєвобули скинуті мною, як тільки прокинувся. Умиваю неспішно обличчя й потилицю. Я замислився, перебираючи теми,немов колесом миші пройшовся по мізках. Послизнувшись на плитці, я вдарився черепомоб поріг. Розпрощався з думками нікчемними. Черешнéва приховує кахельний блискіт,і приміщення нею по плінтус налилося. Самота у квартирі — тепер пустота. І з падіння пройшла вже четверта доба! Мої друзі ввірвались з нарядом поліціїта чекали на висновки криміналістів,затуляючи лиця тканинами одягу. Сірководень, гуляючи простором протягом,нагадав їм про спогади світлі та чисті. Дисонансні акорди журби на щокахпросочились у землю своєю вологою. Навістили плиту антрацитові ворони,повсідались і раптом кричать: «Кар, кар, кар!»Розбудив клятий звук домажорного тризвуку. Ожили мої роздуми, й зникла байдужість. І пішов я до ванної, витер калюжу. Безтурботно крокую за пляшкою рислінгу.#поезія #Анатолій_Касперський(тґк автора)