МОСТИМости поєднують нас, людей,мости поєднують старі і нові часи, поєднують старі і нові світи, мости поєднують будинки, кафетерії та церкви. По ним ходять обезбожені душі, повії та жандарми, По ним ми носим хрести та рахуєм уночі зірки. Старі мости, сплячі велетні, монтовані бетоном і сталлю. Скільки через них я ходив, точніше через один–міський. Я бачив над водою закоханих чи заблудлих людей. Зазвичай, це одні і ті ж люди, тільки з різних часів.  Так само, як і мости, усі ці однакові залізні мости,що лежать на протоках і річках. Вони розповідають свої казки, такі різні, але схожі,дивні, але життєві, повчальні, але для нас, чогось, дурні. Ми не слухали мости, що під нами були, бо вважали себе не дурнішими, ніж вони,хоча і не куштували промерзлої води.По мостовим дорогам можно гадати життя, можливо, і долю, можливо, навіть те, що завтра вдягнути та з ким на каву піти. Цікаво, хто запалює на мостах ліхтарі? І про що думають вони? Про щось небесне, чи про чізкейк? Чи про родину, якій вірні ті, та для кого горять ліхтарі. Або не думають взагалі, якщо завтра ми всі займемо могили пусті.Присвячується Остапу, Миколі, Рінгулі та Марічці. Людям, які надихали мене та підтримували весь час. Також окрема ще подяка Марічці, і Ясі, яка сьогодні читала прозу про Харьков.#Марко_Чумак#поезія (тґк_автора)▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱> #твір > @litk1t > @litiyyy_bot> > > https://t.me/litk1t?boost