Navíщo

Ця чергова поїздка вийшла якась дуже відпочиваюча. І туди і назад сама в СВ. Диво, маленьке таке, але значуще. От і зараз диво: за вікном сніжна Україна, в склянці справжня заварна кава. Наче східний експрес, розкіш, Агата Крісті і все таке прям поряд. Про вбивство в тому експресі пам'ятаю))) то частина сюжету ж була. В наших життях теж бувають різні сюжети. Якщо розкладати про зараз то окрім розкоші самотності і тиші, ж ще і розлука мінімум на місяць. Повернення в рідну, але пусту (тільки книги, коти і квіти) квартиру - є. Повернення в графік роботи від канікульного споглядання теж є. Невизначеність і невідомість, як у всіх нас, теж є. Страхи є. Тривога є. Роздратування від того, що життя незаплановано йде, а як саме хоче - теж є.Вчора помітила наглядно, як витіснена емоція, створювала мені зовнішній світ. То було роздратування. І мені траплялися абсолютно бісячи попутники, провідниця, було гучно, жарко, дорого, погано. Але змогла піймати за хвіст те роздратування і зрозуміти, що воно почалося не тут. Воно почалося ще з ранку, коли відлік до потягу перейшов на години з днів. Там, в ньому, було багато: "я так не хочу". Я так не хочу жити у розлуці, я так не хочу кататися між містами, я так не хочу втомлюватися від дороги, Я ВЗАГАЛІ НЕ ТАК ХОЧУ...А за роздратуванням що? Безсилля щось змінити і туга. Можете не вірити, але...Як тільки все назвалося і усвідомилося, реальність стала реальністю, а не проекцією мого роздратування. Уламок кривого дзеркала розстав. Люди, як люди навколо. Ті перестали сваритися і затихли. Провідниця лагідно принесла чаю і підкрутила скажене опалення. Сусід так і не з'явився. Нормальна, навіть приємна реальність. А в ній я зі своїм задоволенням від приємної поїздки і з тугою за коханим, безсиллям жити якесь інше життя. Бо оце все і є моє життя)А неусвідомлене внутрішнє завжди стає проявленим зовні. Бо потребує проживання будь-яким, хоч і викривленним способом