Channel Navíщo - @lifeaboutwritting - №1574
У кожного трапляється момент в житті, коли стає очевидно: щось неможливо змінити.Не тому, що ти мало старалась.Не тому, що недостатньо любила.Не тому, що не знайшла правильних слів.Просто є речі більші за нас:чужий вибір.чужа психіка.війна.час.втома тіла.відстань.реальність, у якої інколи немає хорошого сценарію.І тоді психіка дуже часто запускає болісне коло спроб повернути собі контроль.ще прояснити.ще потерпіти.ще порятувати.ще пошукати правильну версію себе, поруч з якою все нарешті стане добре.Так багато життя йде на боротьбу не тільки за стосунки чи ситуацію, а ще й проти самого факту безсилля.Бо визнати межу дуже страшно.Визнати, що щось закінчилось.Що хтось не стане іншим.Що деякі втрати не можна «переробити» любов’ю, терпінням чи правильним розумінням.І це не про те, щоб «просто відпустити».Чесно, мене трохи лякають ці красиві формули легкого звільнення.Бо прощання — це не тільки звільнення.А і горе.Злість.Розгубленість.Життя всередині обмежень, яких ти не обирала.Але я все більше думаю про те, що виснажує нас не тільки сам біль.Іноді найбільше виснажує нескінченна спроба перемогти реальність, яка не піддається.І інколи полегшення приходить не в момент перемоги.А в момент дуже тихого і неідеального: «я більше не можу воювати з цим».Без пафосу.Без просвітлення.Просто раптом з’являється трохи більше повітря.Трохи більше сну.Трохи більше життя на те, що все ще можливе.
67
26-05-26 12:13