Navíщo | Читаю Пітера Філіпсона «Emergent Self» — і думаю про те, наскільки ми ...

Читаю Пітера Філіпсона «Emergent Self» — і думаю про те, наскільки ми звикли сприймати себе як щось стабільне.Наче всередині є справжній, незмінний «я», якого треба лише одного дня знайти.У гештальт-терапії self — це не особистість у звичному сенсі. Це те, як ми переживаємо себе в контакті зі світом. Живий процес, а не застигла конструкція.І Філіпсон іде ще далі:він пише, що self не існує окремо від поля.А поле — це все, у чому ми живемо:люди поруч,місто,війна,тіло,втома,пам’ять,кохання,страх,культура,новини,чужий погляд,навіть час, у якому ми живемо.Ми не стоїмо окремо від цього.Ми весь час формуємося всередині цього.І тоді стає дуже помітно, як сильно нас змінює життя.Нова близькість.Втрата.Переїзд.Війна.Самотність.Народження дитини.Старіння.Нова книга.Чиясь любов або її відсутність.Поле змінюється — і ми змінюємося разом із ним.І в цьому є щось водночас красиве й тривожне.Бо якщо людина весь час змінюється, тоді що в нас є сталого? Де закінчується процес — і починається щось глибше? Душа? Пам’ять любові? Сам спосіб бути живим?Не знаю.Але, можливо, дорослішання — це не знайти одного разу «справжнього себе», а навчитися жити всередині цих змін, не втрачаючи здатності любити, відгукуватися і залишатися живими.