Navíщo | 31 грудня 2025Завтра я планувала вже не працювати. Закрити ноутбук, пі...

31 грудня 2025Завтра я планувала вже не працювати. Закрити ноутбук, підвести риску, дозволити собі тишу і мандариновий ранок.Але зʼявився дзвінок.Той, який не сплутаєш ні з чим — із фронту.Клієнт, військовий.Той, з ким відстань між сесіями завжди довша за найдовшу паузу. Не тому, що так треба — а тому, що поки вони не виходять на зв’язок, я не знаю, що з ними там…І коли він написав — я зловила себе на тому, що першою хвилею не робота включається, а радість.Живий. Є. На звʼязку. Хоче говорити.І виходить, що моя остання консультація цього року буде саме з ним.І я не знаю — це знак, чи просто життя так розставило акценти.Але відчуваю щось дуже важливе в цій точці.Мій 2025-й був про людей.Про тих, хто тримається, коли іноді вже нема чим.Про жінок, які чекають.Про чоловіків, які повертаються мовчазні.Про сльози, що стихають у теплих руках.Про сміх у кабінеті, коли вже й не вірили, що знову буде сміх.Про кордони, і ті що знаходяться та вибудовуються і ті, що м'якшають.Про любов, яка не завжди легка, але завжди жива.Цього року я бачила, як болюче проростає надія.Як хтось вперше дозволяє собі злість.Як хтось вчиться запитувати «А як мені?»Як хтось виходить з темряви повільно, але впевнено.І мабуть тому мені так цінно, що завершую рік саме з військовим.Наче Всесвіт каже: залишайся. Будь. Слухай. Тримай простір.Бо іноді це і є робота.І подарунок.Я не знаю, яким буде 2026.Але дуже хочу, щоб у ньому було більше життя, ніж втоми.Більше повернень, ніж втрат.Більше звʼязку — людського, теплого, справжнього.Теплого нам року.Тихого в серці.І світлого всюди, де це можливо.