Navíщo | Іноді приймати відмінності інших людей — найважче.Не тому, що ми не хо...

Іноді приймати відмінності інших людей — найважче.Не тому, що ми не хочемо бути дорослими, толерантними чи «емпатичними».А тому, що кожна відмінність торкається нашого внутрішнього болючого місця.Ми можемо зустріти людину, яка поводиться «не так».Говорить не так.Відчуває не те.Реагує занадто різко або, навпаки, занадто холодно.І всередині з’являється цей знайомий рух — напруження, відсторонення, критика, осуд.І в цей момент так легко сказати:«Мені це не підходить»,«Це не моє»,«Я не хочу мати з такими справу».Але якщо зробити крок назад і подивитися в метапозицію, — ми раптом бачимо:за неприйняттям завжди стоїть біль.Часто дуже старий.Іноді з дитинства.Іноді той, який ми самі давно перестали визнавати.Бо прийняти іншого в його інакшості — це не просто про стосунки з ним.Це про зустріч із собою.З тією частиною, яку колись не помітили, висміяли, перевиховали, злякали або не витримали.Тому так легко відкидати все, що болить.Все, що нагадує.Все, що тригерить.Все, що торкається нашої уразливості.Ми відштовхуємо людину, але насправді — відштовхуємо шматок власного досвіду, який колись був занадто важким.І в цьому є щось дуже людське.Ми не погані.Ми — ті, хто вчиться.Іноді я думаю: яке це диво — зустрічати різність і не тікати, а придивлятися.Питати себе не «що зі мною не так?», і не «що з ним не так?», а:«Що в мені так голосно болить, що я не можу витримати інакшості?»І коли це запитання лягає м’яко, без звинувачення, без тиску —починається дослідження.Живе, обережне, інтимне.Бо інший завжди трохи про нас.І прийняття іншого починається з прийняття власного болю.А вже потім — відмінностей, рухів, реакцій, інтонацій.Іноді здається, що це найважча робота.А іноді — найцікавіша подорож у себе.