Lelyk Anna | З дитинства обожнюю зиму. Гарячий чай, теплі шкарпетки, вʼязаний плед ...

З дитинства обожнюю зиму. Гарячий чай, теплі шкарпетки, вʼязаний плед і мріяти скоріше бути вдома коли не вдома. Заглибитися в себе. Навіть якщо поряд хтось є - кожен з нас обгорнутий у теплу ковдру усамітнення, власних думок, спогадів, переоцінки життя. Завжди раділа, що народилася у січні. Проте цієї зими я замерзала. Як ніколи. Холодно ззовні і зсередини. Цієї зими мені часто хочеться лежати і просто не бути. Замерзли всі теплі куточки мого життя і мене.Відсутність тепла, світла, води, нічні атаки від яких зранку як похмілля. Тривога за чоловіка, що теж мерзне, самотність і безпорадність. І оце очевидне - геноцид. Хтось хоче щоб ми не були. Чому? Немає відповіді. І від цього ще більше хочеться не бути. Найстрашніше, що я читала цієї зими - жінка пенсійного віку на своїй сторінці у фейсбуці написала лише одне слово - «замерзаю».Кожна зима закладає основи майбутніх цвітінь. Цієї зими навіть віра в це замерзла. Клятий холод пробирає до кісток, але грію чай, радію, що можу нагріти воду, і йду до інших замерзлих. Так пройшла половина зими. Я грілася поряд з такими ж замерзлими і тими, що втратили віру: ті що тут і там, далеко. Ми такі холодні, зігрівали один одного зневіреним своїм подихом, ледь помітною посмішкою, невдалим жартом. І був наш теплий новорічний кіноклуб, і наша школа у Києві та онлайн, і жіночі клуби. А потім чоловіку дали відпустку. Ось так день за днем мерзнемо і живемо. І навіть вдається це зимове - надягати три пари вʼязаних носків, пити літрами гарячий чай і хоча б намагатися вірити, що в саму найважчу зиму, можна знайти в собі непереможне літо. Мене обурює міф про незламних, крутих, невмирущих українців. Набрид цей показовий нарцисизм що працює на далеку, байдужу аудиторію: погляньте які ми незламні, нас бʼють а ми нічо, зранку знов пʼємо капучино. Ненавиджу ось це: «будемо жити не дивлячись на …», бо жити не дивлячись, то бути в ілюзії. Я хочу жити і дивитися у всі очі на все що навколо. І все одно обирати жити. Ось це дійсно хочу - обирати життя. Тож, нумо грітися разом: зневірені, втомлені, змерзлі, проте живі. Приходьте. Я в Києві і онлайн. Ще тепленька.Слідкуйте за анонсамиНайближчим часом1.02 жіночий клуб Київ2.02 жіночий клуб онлайн А як ваша зима?