У defense-tech зараз парадоксальна ситуація. Ринок росте, замовлення є - а грошей на масштабування взяти майже ніде. Банківське фінансування для оборонки досі радше виняток: воєнні ризики, немає класичної застави. Гранти закривають R&D, але не серійне виробництво. Тож для росту шлях фактично один - інвестор у капітал.І ось тут компанії роблять помилку, яку ми як юристи бачимо з угоди в угоду.Фаундери думають, що “юридичні деталі” вирішаться потім, на етапі корпоративного договору. Насправді ключові умови фіксуються ще в терм-шиті - документі на дві сторінки, який визначає 80% майбутнього договору на п'ятдесят. Переграти їх потім майже неможливо: інвестор резонно скаже “ми ж домовились”.В оборонці це загострюється. Due diligence тут майже завжди неповний: частина контрактів закрита конфіденційністю, робота з держтаємницею не розкривається без допуску, а головне - інвестор не може незалежно перевірити, як продукт реально працює на полі бою. Цю невідомість він компенсує договором: ширші гарантії від фаундера, жорсткіша відповідальність, більше вето. А фаундер підписує не читаючи, бо гроші потрібні вчора. Через рік з'ясовується, що вето інвестора блокує операційні рішення, а drag-along дозволяє продати компанію без згоди засновника.Додайте сюди, що половина “стандартних”механізмів, скопійованих з англійських шаблонів, в українській юрисдикції працює не так, як очікують сторони - і суди це вже підтверджують. А специфічної для defense-tech практики майже немає: перший прецедент буде дорогим для того, хто на нього потрапить.Висновок простий. Домашню роботу треба робити до підписання терм-шита: вичищена корпоративна структура без усних домовленостей 50/50 і 12 ФОПів, розуміння своїх червоних ліній по вето, зафіксоване IP - особливо створене під оборонні контракти, сценарій виходу партнера.Якщо будуєте defense-tech компанію і плануєте залучати капітал - записуйтесь на консультацію. Розберемо вашу структуру до того, як її розбере інвестор.