Іноді ми вже знаємо, що думати про людину, хоча жодного разу з нею не розмовляли. Почули про її минуле, запам’ятали чийсь осуд і тепер тримаємося осторонь. Нам здається, що так ми бережемо свої переконання. Але чи завжди наша відстань до людини свідчить про вірність Богові?

У Матвія 9:9–13 фарисеїв обурює, з ким Ісус їсть. За столом сидять митники та грішники, і вони запитують учнів, чому їхній Учитель допускає таку близькість. Ісус відповідає: «Не здорові потребують лікаря, а хворі». Він бачить їхній гріх, але саме тому приходить до них. На початку цього уривка Матвій чує «Іди за Мною!» і залишає митницю. Милосердя Христа відкриває можливість нового життя.

Мені здається, нам буває складно повірити, що можна вислухати людину, не виправдовуючи її вчинків. Привітатися з нею, сісти поруч, поставитися з повагою, навіть якщо ми не згодні з її вибором. Для цього не потрібно називати зло добром. Потрібно побачити перед собою людину, яка теж потребує Христа.

Ісус каже тим, хто оцінює Його поведінку: «Ідіть же й навчіться, що то значить “хочу милосердя, а не жертви”». Отже, навчитися чогось мають і ті, хто впевнений у своїй правоті.

Можливо, для нас це навчання почнеться з простої розмови з людиною, яку досі знаємо лише з чужих слів.

#Читаю_сьогодні